Уявлення про воєнну ситуацію нині можна скласти не лише за зведеннями наших інформаційних джерел і одкровеннями полонених росіян. Перші можуть подеколи видатися, як би це сказати…надміру оптимістичними, такими, які передусім бачать своїм завданням підтримати дух наших людей, не дати їм потрапити в полон зневіри й безнадії.
Принаймні, у відносно недовірливої людини може виникнути думка, що тяжких втрат зазнає виключно противник. Що ж, такі, напевно, неписані закони пропаганди у час війни. Ну, а полонені… Слухаючи їх, складається враження про грішників, які щиро (цілком щиро!) каються, або ж людей, які через чиюсь злу волю перебували у повному невіданні й лише тепер обставини відкрили їм очі й дали змогу побачити і сповна відчути на власній шкірі усі “принади” війни.
Більш показовою і промовистою видається реакція ворога, який перебуває у своєму комфортному лігві. Відомий прокремлівський телеведучий Владімір Соловйов безпосередньо у агресії російської армії в Україні начебто не задіяний, але роль цього вкрай одіозного бандита телетеатру у розпалюванні в російській спільноті ненависті до України переоцінити просто неможливо.
Тим приємніше було побачити його нещодавно в стані, що нагадував тяжке похмілля. Давно ж бо відомо: неприємності наших ворогів одночасно можуть слугувати причинами для нашого хорошого настрою. Нещодавно гіперактивний рупор Кремля вкупі з багатьма іншими путінськими яструбами потрапив під міжнародні санкції – зокрема, італійська фінансова гвардія заарештувала його віллу в цій країні, отож, як мінімум, цього літа насолодитися грою мандолін і скуштувати к’янті на ній не вдасться. А тут ще співрозмовник у студії попався якийсь “важко перетравлюваний” – взяв та й почав говорити про те, що легкої прогулянки в Україні очікувати не доводиться, що жодного великого міста взяти за час наступу не вдалося, українська армія виявилася значно міцнішою і боєздатнішою, ніж передбачали російські стратеги, і що вся ця кампанія невідомо чим може обернутися… Соловйов, не маючи чим заперечити, не виявив цього разу навіть своєї звичної агресивно-дубової наступальної і “с понтами” манери розмови в студії і лише пробурмотів щось малозрозуміле…
Втім, говорити про остаточний крах російської пропагандистської машини, напевно, передчасно: буквально через кілька секунд можна було побачити, як соратниця Соловйова, не менш одіозна Ольга Скобєєва з таким виразом обличчя наче набрала повен рот отруйної слини, або ж запхала туди капу для тренування в мордобої, урочисто проголосила, що… ще в четвер, 10 березня (???) російська армія мала “победоносно” закінчити війну й пройти переможними парадом. Видавання бажаного за дійсне, чи, простіше кажучи, брехня?
“Та яка різниця!? Адже не вперше ж …”
Ігор ДУДА
