gazpostach

Капотом по…голові



Домашнє насильство не має меж жорстокості. Як уберегтися?

Його з’їдає ненависть, і він з’їдає її…

Концентровані запахи погожого вересня, двірник, який змітає бурштинову аличу, аромат вранішньої випічки… Ці напрочуд погожі, хоч і прохолодні досвітки й ранки –  літньо прощальні, а тому такі щемкі. Йдеш пішки на роботу околицями, аби оминути центральну загазовану дорогу, всотуєш сонячне проміння, як ліки, милуєшся розкішшю айстр і майорів й безлічі інших новітніх квітів, назви яких не знаєш. Боже, як же хороше…

У центральній частині міста маю зустріч з молодою жінкою, яка колись уже була героїнею газетної оповіді. Вона – з інвалідністю через невиліковну недугу, яка потребує значних коштів. Лікування повинна забезпечувати держава, але через постійні перебої з фінансуванням у жінки вічні проблеми з тими пігулками. Власне, про це колись і писала. Очікувала, що і цього разу на те ж нарікатиме. Але ні – показує синці. Знала, що у неї є дочка, а от про чоловіка вона ніколи не розповідала. Тепер зрозуміло, чому…

Її розповідь була емоційною, сповненою непідробного душевного болю. Від чого тьмяніють і ранок, і усі вересневі барви. Так от, було у них все гаразд, поки чоловік роками працював у Польщі.

  • Були і любов, і турбота, і гроші, – сумно усміхається. – А от коли почалася пандемія, повернувся додому, й з того нічого доброго не вийшло. Два місяці просиділи на жорсткому карантині у приватизованій кімнаті гуртожитку і ніби по-новому пізнавали один одного. Здається, лише тепер чоловік збагнув жалюгідність мого здоров’я й зненавидів мене за це. Робив спроби повернутися на заробітки, але поки це йому не вдається. Влаштувався охоронцем. Його дратує, що заробляє дев’ять тисяч гривень, бо це для нього мізер, зайва трата часу. Але де у Тернополі знайдеш щось путнє? З нервів, а надто коли після роботи вип’є, може вхопити мене своїми ручищами й потрясти так, що ледь не відлітає душа. Потім ходжу тиждень з відбитками його пальців на руках. Дійшло до гіршого – у присутності доньки вдарив кулаком в обличчя. Найстрашніше, що не кається, не просить пробачення, каже, що готовий ступитися і ніколи не повертатися.

Розлучення неминуче, і від того жінка почувається розгубленою. Вона припускає, що кімнату в гуртожитку чоловік їм з дочкою все ж залишить. Сплачуватиме аліменти. Але за них і за пенсію по інвалідності не проживеш. Освіти не має, фізично працювати не може. Квола жінка не так бідкається за себе, як за дитину, яка цьогоріч перейшла до третього класу.

Підказую їй, що не лише дочка, а й вона сама, як особа з інвалідністю, теж має право на аліменти від чоловіка. Власне, подальша розмова точилася навколо правових моментів: як розлучатися, хто платитиме судовий збір, яку суму аліментів просити… Раджу звернутися за безоплатною правовою допомогою від держави – адвокат оформить усі позовні вимоги, за потреби представлятиме її інтереси у суді.

Вірус і домашнє насильство

Коли ми лише споглядали за пандемією у Піднебесній і сподівалися, що вона не докотиться до нас, китайці масово розлучалися, не витримавши жорсткого карантину у сімейному колі. Згодом, коли вірус добрався до нас, статистика нічого подібного не фіксувала – спалаху розлучень не сталося. А от з домашнім насильством – просто біда. Кількість викликів на лінію «102» з приводу домашнього насильства за шість місяців цього року перевищує 101 тисячу. Це на 40 відсотків більше, порівняно з минулим роком, стверджують у Національній поліції. Йдеться не лише про адміністративні правопорушення, а й кримінальні. Нагадаю, закон щодо протидії домашньому насильству, який передбачає кримінальну відповідальність за домашнє насильство, набув чинності у січні 2019 року. До того часу  фізичне та психологічне насильство у сім’ях  вважалося адміністративним правопорушенням. Тобто, за побої, приниження та образи кривдникам загрожувало покарання найчастіше у вигляді штрафу або громадських робіт. Тепер, якщо насильство має системний характер або були заподіяні тілесні ушкодження, може настати і кримінальна відповідальність, причому з позбавленням волі. Наприклад, Тернопільський міськрайонний суд присудив два місяці арешту чолов’язі, який систематично гнобив свою матір. Він не бив її, але, повертаючись додому нетверезим, постійно вчиняв дебоші, погрожував розправою. Як же треба було допекти матері, щоб вона просила суддю застосувати до сина арешт…

Єдиний реєстр судових рішень – невичерпне джерело  сімейних драм, де домашнє насильство набирає просто таки немислимих форм і жорстокості. Уявіть-но тільки таке: жінка схилилася під капотом «Таврії», а чоловік з розгону умисно його закрив. На що він розраховував – розчавити дружині голову?.. Такий випадок стався у селі Зборівського району. На щастя, обійшлося без тяжких травм –  потерпіла отримала тілесні ушкодження у вигляді синця під правим оком та синця правої виличної ділянки, що поширювався на щічну ділянку. Судово-медична експертиза встановила, що за ступенем тяжкості – це легкі тілесні ушкодження.

У цього подружжя двоє малих дітей, вони продовжують жити під одним дахом. Після цього випадку чоловік ще раз сильно побив дружину, у результаті на лаву підсудних потрапив зі звинуваченням за двома епізодами. На суді потерпіла просила суворо не карати чоловіка. Отож обійшлося йому штрафом у сумі 680 гривень.

Невістка – у горлі кістка

Домашнє насильство – це не лише побої і не лише між подружжям. Фактично усі члени родини можуть ставати суб’єктами цього злочину. Скажімо, нещодавно оголосили вирок у Кременецькому райсуді свекрусі, яка роками гнобила невістку. Не била, але лайкою, матюками й іншими колючими словами робила життя нестерпним. Невістка періодично викликала поліцію, й на свекруху склали декілька адміністративних протоколів. Але вона невиправна – ані штрафи, ані 50 годин громадських робіт не вгамували її відвертої і войовничої неприязні до приймачки. Відтак супроти свекрухи завели кримінальне провадження за  статтею 126-1 Кримінального кодексу (домашнє насильство).  Умисні дії психологічного характеру, що виражалися в словесному залякуванні, особистій образі, полягали у висловлюванні нецензурними словами, чим завдано істотної шкоди психологічному здоров`ю потерпілої – так юридичною мовою звучить обвинувачення.

Попри затяжний характер сімейної незгоди, невістка та свекруха уклали угоду про примирення, яку згодом затвердив суд. Зійшлися на тому, що свекруха як покарання має відробити 150 годин громадських робіт.

Можна наводити багато фабул кримінальних проваджень, заведених за домашнє насильство. Фахівці кажуть, що статистика таких справ зросла не лише тому, що насильства чиниться значно більше, а й через те, що люди стали обізнаними й частіше звертаються за захистом своїх прав. Більше того, якщо не вдається захиститися в українських судах, звертаються до Європейського суду з прав людини. Нещодавно зі Страсбургу надійшла звістка: розглянуто першу українську справу про домашнє насильство. Суд констатував: держава не забезпечила ефективний захист заявниці від домашнього насильства.

Куди звертатися за допомогою? Звісно, у поліцію на номер 102. Варто знати і такі телефони: 15-47 ― урядова «гаряча» лінія для постраждалих від домашнього насильства; 0 800 500 335 ― «Ла Страда»; 772 або 0 800 500 225 ― національна дитяча «гаряча» лінія; @police_helpbot ― чат-бот у Telegram від МВС.

Ольга КУШНЕРИК

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*