gazpostach

Каплиця-мавзолей Рачинських: будівничі, варвари та реставратори



Проїжджаючи із с. Завалів до Підгаєць, на Заставецькому цвинтарі не можна не побачити порівняно величну споруду із написом «Гробовець Рачинських».

Із скупих історичних записів дізнаємось, що завалівські землі разом із замком близько 1847 р. у Фредерика Мошинського викупив віденський адвокат, українець з боярського роду, д-р Климентій (Климко) Рачинський. До речі, саме він, перебуваючи у Львові на богослужінні в Преображенській церкві, почув спів молодого священника о. Димитрія Гузара і запропонував йому парафію в Завалові. Щоб заохотити священника, дідич подарував церкві 150 моргів поля, 60 кубометрів дров річно і 4 вози будівельного матеріалу. Отець Димитрій Гузар погодився і у 1856 році переїхав до Завалова. На парафії о. Димитрій прослужив до своєї кончини 52 роки.

Згідно заповіту Климентія Рачинського, після його смерті спадок мав перейти дітям його брата.

Завалів дістався племіннику Олександру Стефану Рачинському. Він відновив завалівський замок, заложив тут велику бібліотеку й мистецький архів. Близько 1900 р. Олександр Рачинський заснував «Архів Завалова», в якому знаходилися документи (починаючи з XVI ст.), плани фортифікацій, кілька королівських листів, рукописи Генрика Сенкевича (під час написання «Трилогії» він перебував у Носові) та Корнелія Уєйського (про свій побут у Завалові письменник написав у «Листах з-під Львова»). У 1912–1913 рр. були проведені реставраційні роботи за проектом львівського архітектора Тадеуша Мокловського. Проте під час воєнних баталій 1915 р. замок цілковито пограбовано і знищено. Російські війська, які відступали у 1917 р., підпалили частково реставрований замок. Хоча замок був пізніше знову частково відновлений, але все ж після Першої світової війни він перетворився в руїну, відновлені були лише житлові приміщення. Вже після Другої світової війни руїни замку дощенту розібрали.

Коли від замкових приміщень не залишилось абсолютно нічого, «настала черга» родинного гробівця Рачинських. Були розкриті і зруйновані домовини. Навіть останки похоронених були викинуті з підземелля і виднілися наверху. У 1960-х роках колишній дільничний інспектор міліції Ситник В.Т., який жив на Заставчу, розповідав, що ввечері, повертаючись додому, почув якісь незнайомі звуки, що доносились від гробівця. Спочатку злякався, але службове становище заставило його підійти ближче. Там він побачив чоловіка, що видряпався на сосну, що росла неподалік, і гаком здирав мідну бляху, якою була покрита гробниця, щоб використати її для своєї хати. На цей раз «акція» була припинена. Наприкінці 1990-х новітні вандали виконували таку ж місію, щоб використати залишки покрівлі на металолом.

У досить неприглядному вигляді гробниця простояла до початку 2000-х років. Тоді онук останнього завалівського дідича Олександра Рачинського, що проживає у Польщі, звернувся до тодішнього пароха Завалова та Заставча о. Михайли Демиди посприяти у відновленні родинної святині. Невдовзі були впорядковні і замуровані від стороннього ока самі поховання, а згодом перероблено дах та проведені роботи щодо упорядкуванню самої споруди.

Нещодавно вже при допомозі нинішнього настоятеля Завалівського та Заставецького храмів о. Володимира Капустяника у гробівці встановлено скульптурне зображення Пресвятої Богородиці та плити з коротким описом відомостей про осіб, які тут поховані.

Володимир ЧИСТУХ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*