На початку цьогорічного вересня невтомному громадсько-політичному діячеві Тернопілля та ревному літописцеві Української греко-католицької церкви Богдану Головину виповнилось 90 літ. Свій славний ювілей у доброму здоров’ї та хорошому настрої він зустрів у колі численних друзів. А ваговиту осінь життя скрасив випуском десяти книг і більше тисячі публікацій у кількох десятках енциклопедичних, періодичних вітчизняних та зарубіжних видань. А за написання документальної книги «Христові обручниці» – про страждальницьку долю монахинь УГКЦ – Богдану Головину особисто подякував Папа Римський світлої пам’яті Іван Павло ІІ. На жаль, нині із сумом констатуємо, що великого патріота і працелюба не стало. Тож на думку приходять сумні слова видатної Ліни Костенко: «Відходять майстри, залишаючи спогад, як рану…»
Богдан Головин народився 6 вересня 1926 року у селі Золотковичі Мостиського району на Львівщині. Ще від народження він виявився здібним до навчання. Богомільна мати бачила в ньому майбутнього священика, та початок Другої світової війни перекреслив усі плани. 1940 року батьків як «буржуазних націоналістів» разом з трьома дітьми більшовики відправили на «вічне поселення» до Сибіру.
Під час німецької окупації Богдан навчався у Львівській торговельній школі, а від 1943 року до кінця війни перебував на примусових роботах у Німеччині. Після її капітуляції працював перекладачем німецької мови у Радянській військовій адміністрації Німеччини. Коли репресивні органи довідались про його походження та погляди, негайно звільнили із займаної посади.
Навесні 1952 року він заочно вступив на історичний факультет Львівського держуніверситету. Незабаром почав працювати в освітніх закладах Львівщини, а в 1954-му молодого педагога призначили директором школи. Але невдовзі Богдан Головин, як репатріант і безпартійний, опинився під пильним наглядом КДБ. Його звільнили з цієї посади, відтак із дружиною Іриною Кордубою, учителькою математики, виїхав на Тернопілля, де свою кар’єру розпочав директором Прошівської восьмирічки Тернопільського району, проте вже наступного року його понизили на посаді за… колядування у сусідів на Різдво. Однак невдовзі Богдан Петрович, як високоерудований фахівець, став заступником директора Тернопільської районної заочної середньої школи. Та місця опальному педагогові не було й тут. У грудні 1972 року бюро Тернопільського райкому компартії звільнило завідуючого райвно за грубе порушення у кадровій роботі. Завідувачу докоряли за те, що його заступником працював Богдан Головин – безпартійний, виходець з націоналістичної родини, учасник вбивства письменника-комуніста Ярослава Галана у Львові, хоч насправді це була повна нісенітниця.
І тим не менше, у 1973 році його перевели в Буцнівську середню школу неподалік обласного центру, а 1982 року Тернопільський райвиконком зняв навіть з черги на придбання квартири. За успішну роботу педрада згадуваної школи ініціювала нагородження Б. Головина Грамотою Міністерства освіти і значком «Відмінник народної освіти УРСР», однак і це клопотання справно «зарізали». А щоб остаточно позбутись педагога, у 1988 році його, сповненого творчих сил і освітянського досвіду, відправили на пенсію.
Та, незважаючи на відверту дискримінацію, Богдан Петрович не опустив руки, вступив у члени Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а вже 1992 року його обрали головою правління Тернопільського районного, а невдовзі – обласного об’єднання «Просвіти».
За період роботи у цій громадській організації у більшості населених пунктів Тернопільщини він створив місцеві осередки, а обласне об’єднання за кількістю індивідуальних членів посіло перше місце в Україні! Тож у 1996 році його обрали Почесним членом Всеукраїнського товариства, а вже у 75-тирічному віці – Почесним головою обласної «Просвіти».
Разом з тим, пан Богдан був активним журналістом. За більш ніж півстоліття опублікував понад тисячу різножанрових матеріалів. Його зворушливі публіцистичні твори друкувались у часописах «Божий сіяч», «Слово Просвіти», «Літературна Україна». Окремі статті були окрасою таких престижних журналів, як «Богословія» (Рим, Італія), «Державність» (Львів).
До останніх днів життя Богдан Головин був серед дієвих активістів «Просвіти», Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Української Світової спілки професійних учителів, Наукового товариства імені Тараса Шевченка… Тож, мабуть, не випадково його ревну працю оцінено почесним званням заслуженого працівника освіти України, медаллю Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» та Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Братів Лепких.
Філігранному перу Богдана Петровича, уже як письменника, належать резонансні книги: «Мученики та ісповідники Української Церкви ХХ століття. Нариси. Статті. Дослідження», «Нації незгасний смолоскип. Статті. Інтерв’ю. Спогади», два видання «Гроно вітань щиросердечних», «Христові обручниці».
У планах цього ревного християнина і невтомного літописця історії УГКЦ, життєва дорога якого осягнула майже ціле століття, було ще багато цікавих задумів, та, на жаль, вони трагічно обірвались жовтневого вечора на залізничній колії поблизу власної домівки.
…Попрощатись з відомим громадським активістом прибули сотні його родичів, друзів, учнів з Тернопільщини, Львівщини, Рівного і Києва, а присутній на панахиді архієпископ і митрополит УГКЦ Василій Семенюк зворушливо мовив: «Він був великим педагогом, істориком, науковцем, письменником, патріотом і таким залишиться у нашій пам’яті назавжди». Тож вічна йому пам’ять. Нехай Господь поселить його у палати, де праведні спочивають.
Богдан НОВОСЯДЛИЙ
Leave a Reply