Його позивний – «Демон»

Цей непересічний хлопець з неординарним позивним, член ДУК ПС багато чого бачив і пережив. Коли хлопчаки пили пиво, курили сигарети, Дмитро (справжнє ім’я хлопця) ішов у тир і вправлявся у стрільбі. Замість танців на дискотеці, він їздив на змагання зі страйкбольною командою Україною. Колись «Демон»  мав підписати контракт з однією закордонною фірмою і виконувати бойові завдання, та доля розпорядилась по-іншому, і нині він воює за волю України.
Розпочав Діма свій військовий шлях на Майдані  і продовжив у батальйоні «Азов». У боях він відчув гіркоту перемог і поразок. Разом із хлопцями визволяв Мар’їнку й Маріуполь, плакав з побратимами, коли їх так підступно розстрілювали російські загарбники під Іловайськом.
– Мені дуже важко про це згадувати. Ніхто цього не  зрозуміє, поки сам не переживе. Я бачив, як мій друг накрив собою гранату, як із нас зробили гарматне м’ясо. Зі своєї снайперської гвинтівки мені довелося стріляти  не цілячись, так багато було цих виродків. Однак, що я міг зробити проти мінометів і «Градів». Нас там жорстоко кинули, тоді весь світ побачив, яке бездарне і продажне наше воєнне керівництво.
Коли «Азов» почали переводити під підпорядкування Нацгвардії, я з друзями перейшов у Правий сектор, оскільки ми не могли мовчки спостерігати, як знищують батальйон.  Ми не проти, щоб нами командували, адже я теж служив в армії, знаю, що таке накази командира, проте ми не згідні сидіти в окопах і пити горілку, коли ворог господарює на нашій землі. Адже тільки наступаючи ми можемо звільнити наші території, інших варіантів я не бачу.
– Бій на шахті «Бутівка» – це теж темна пляма в нашій історії. Ти тоді перебував неподалік і прикривав нашу групу. Твоя думка про ці події?
– Нашою метою було здійснити розвідку на території сепаратистів. Спочатку ми провели аерофоторозвідку, дізналися, де розташовані їхні позиції. Все було налагоджено, проте військові не дали нам дозволу на операцію. А ворог розпочав обстріли шахти. Я підбіг до наших військових і почув, як по рації, ворожий коригувальник під позивним “Адвокат” чи “Юрист”, точно не пам’ятаю, вказував координати шахти, “где находятся правосеки”. Це був шок для мене, адже вони передавали відкритим текстом, не боячись, що ми їх засічемо. Півдня я просидів на позиції, не знаючи, що з побратимами, яка їхня доля. На базі думали, що мене поранено, потім почали вважати мене загиблим, а пізніше – безвісти зниклим. Я ж нікому не телефонував, щоб не видавати свого місця перебування, про яке знав тільки командир, а він уже був важко поранений. Наступного дня наш кухар тітка Люда випадково набрала мій номер, і до божевілля були всі раді, коли почули мій голос. Потім подзвонили зі штурмової бригади і теж раділи моєму “воскресінню”. Пізніше я з військовими поїхав на шахту, щоб зібрати речі хлопців. Це жахливо: бронежилети, патронні сумки, каски,  – все було потрощене, в крові. Я плакав, коли складав це у машину, плакали всі хлопці і дівчата на базі, коли я привіз ці речі. Це страшний біль, і не дай Боже, таке пережити ще комусь…
Нині Діма перебуває на лікуванні, та він завжди готовий повернутися на передову, щоб прогнати окупантів із нашої території.
По всіх каналах, і в Інтернеті показують, як нашим військовим було важко в Іловайську, як генерали Росії відкрито диктували умови українському командуванню. І як останні не думали про спасіння наших бійців, а лише про те, щоб урятувати свої погони і з честю вийти з ситуації. Хоча про яку честь йдеться? Цього у наших штабників немає і не буде. Всі, від прокурора до президента, відкрито заявляють, що знають винних у трагедіях, починаючи з Іловайська і закінчуючи Дебальцевим. То чому ніхто досі не покараний? Хто відповість за сльози матерів, за тисячі невинних смертей? Хто?!
P.S Під час написання цієї статті дізнався, що бойовики порушили перемир’я. По наших бійцях б’ють з усіх видів зброї. Є десять поранених, один убитий, а нам суворо наказано не стріляти у відповідь. Що ж це за безглуздя? Як це так: на своїй землі виконувати умови якихось виродків? Коли ж настане справедливість? Коли загиблим під Іловайськом ми зможемо сказати: “Спіть спокійно, побратими, ваша жертва не була марною”.
Михайло УХМАН