gazpostach

Їхні життя забрала вода



2216За останні два роки довелося бути присутньою на багатьох похоронах. Я, з фотокамерою в руках, проводжала в останню путь майже кожного бійця АТО. Пригадую, як колотилося серце, коли підходила до людей із проханням згадати щось про загиблого. Згодом хвилювання зникло. Але не цього разу…

Ви, напевне, вже чули про страшну трагедію на Одещині, де під час шторму загинуло четверо людей: чоловік із Хмельницького і троє наших земляків – 14-річна Марта Окаринська й 16-річний Віталик Данчишин, учні 24-ї школи м. Тернополя, та заступник директора з виховної роботи цього навчального закладу Михайло Близнюк, котрий кинувся рятувати дітей.

11 червня учасники духового оркестру та ансамблю барабанщиць згаданої школи поїхали на музичний фестиваль в Одеську область. Дівчатка встигли виступити на відкритті фестивалю. Інші учасники групи проводили репетиції і готувалися до концерту. У вільний час діти купалися в морі. Групу із сорока трьох учнів супроводжували троє батьків і троє вчителів. Трагедія сталася 14 червня.

«Під час шторму пісок тікав з-під ніг»

Як повідомили одеські правоохоронці, дівчина та хлопець, перебуваючи на території бази, попри несприятливі погодні умови, без дозволу й нагляду дорослих пішли купатись у море. Діти не розрахували власних сил і почали тонути. Помітивши це, їхній вихователь, Михайло Близнюк, кинувся рятувати дітей. Допомогти намагався також 31-річний житель Хмельницького, який перебував поблизу на березі. Однак врятуватися не вдалося нікому. Їхні життя забрала вода.

Директор школи №24 Ігор Коразія озвучує таку версію подій: «Це страшна трагедія, від якої ми досі не можемо оговтатися. Як розповіли мені мої працівники, нашу Мартусю затягнуло в море. Хлопці кинулися її рятувати, але через сильні хвилі з води не вдалося вибратися нікому. Діти кажуть, що це був дуже дивний шторм. Пісок втікав з-під ніг. Тому, я думаю, діти навіть не ввійшли у воду. Їх просто забрало хвилею. Я не маю права звинувачувати когось у трагедії, але маю багато запитань до організаторів фестивалю. Вони не створили жодних умов для дітей. Школярів мали би поселити на базі для дітей, де є огороджені пляжі й місця для купання. А вони чомусь опинилися на базі для дорослих».

Про обставини трагедії у соцмережах пишуть і школярі, яким довелося стати її свідками.

«Я  була на березі моря, коли це сталося… Їх просто віднесло хвилею, а коли вони намагалися повернутися, їх накрила вода. Ми одразу покликали Михайла Ігоровича. Водночас рятувати дівчат кинулося ще двоє хлопців. Вони витягнули з води одну дівчину і кричали, що Михайло Ігорович з Мартою і Віталиком під водою. Рятувальників не було ні на базі, ні на пляжі. Михайла Ігоровича викинуло на берег, а потім нас вигнали з пляжу», – розповідає подруга загиблих Аліса.

Щоб забрати тіла дітей, довелося пройти всі кола пекла

Допоки йдуть дискусії, хто має відповісти за страшну трагедію, відома одеська журналістка Зоя Казанжи на своїй сторінці в сомережах описала ті кола пекла, які довелося пройти батькам дітей, аби забрати їхні тіла й доправити додому:

«Надо написать, потому что слова душат.

Сначала предисловие. Позавчера я летела из Торонто. Перед взлётом пассажирке стало плохо. Очень быстро материализовались медики. После непродолжительного общения, пассажирку вывезли на каталке. Всё заняло минут десять. Историю болезни не спрашивали, бумаг не заполняли. Все потом. Сначала – человек, его боль.

В Затоке утонули двое детей и двое взрослых. Девочка – дочь моих хороших знакомых из Тернополя. Родители, получив страшное известие, мчались в ночи в Белгород-Днестровский морг. Нам помогли знакомые и незнакомые люди, чтобы быстрее закончить все процедуры и увезти детей и взрослых домой, где они обретут вечный покой.

Они едут сейчас по трассе, и люди во встречных авто не догадываются, какой страшный груз везёт симпатичный с виду микроавтобус…

Вчера, как сообщают очевидцы, на море был шторм. Дети из Тернополя пришли на море организованной группой. С педагогами. Вода холодная. Сначала не купались. Потом всё-таки зашли в море. Волны накрыли первых детей. Началась паника. Двое взрослых мужчин начали выталкивать детей на берег. Один из них – школьный учитель, второй – посторонний парень из Хмельницкого. Кого-то вытолкали. Марту и Виталия не смогли. Сами начали тонуть.

Утонули все четверо.

И я сижу перед компьютером, и у меня в голове одни сплошные «почему?»

ПОЧЕМУ дети оказались на пляже во время шторма?

ПОЧЕМУ они пошли в воду тогда, когда были полутораметровые волны?

ПОЧЕМУ педагоги позволили это сделать?

ПОЧЕМУ на всём пляже не оказалось ни одного, даже завалящего, спасательного круга?

ПОЧЕМУ местное самоуправление экономит на человеческих жизнях, прекрасно зная, какое количество людей тонет в том же Белгород-Днестровском районе?

ПОЧЕМУ на базе отдыха «Надзбручье» было всё, кроме инструкторов и тех, кто понимает в организации инфраструктуры в подобных местах отдыха детей?

ПОЧЕМУ у нас не закрываются пляжи, если находиться на них опасно для жизни?!

ПОЧЕМУ доставка погибших из Затоки в Белгород-Днестровский (это 20 километров) стоит 800 гривень за 1 человека (не поднимается рука писать по-иному) и почему её осуществляет ритуальное бюро, которое выезжает параллельно со «скорой помощью»? Сотрудник ритуального бюро мне ответил так:

– Ни милиция, ни медики НЕ ХОТЯТ (выделено мной) везти. Нам приходится.

А кто должен? А если у людей нет денег? А если нет родственников?

ПОЧЕМУ люди, потерявшие близких, должны бегать по инстанциям, снимать копии, становиться жертвами разводил похоронного бизнеса? Нельзя ли эту страшную формальность сделать не унизительной и уничижительной, а нормальной? У нас, повторюсь, обошлось. Благодаря помощи тех, кто мог помочь.

Я могу ещё много своих «ПОЧЕМУ?» писать. Но ведь всё понятно, правда?

Морг – это место, куда попадают практически все. Ни родиться без унижений нельзя, ни умереть. Так выходит?..

Із загиблими тернополянами прощалося все місто

16 червня у Тернополі було оголошено Днем жалоби. Чи не усе місто прийшло попрощатися із загиблими підлітками та їхнім учителем, який пожертвував власним життям, щоб урятувати дітей.

Михайла Близнюка вважали сучасним Сухомлинським, дуже благородною і світлою людиною. Мартуся й Віталик були одними з найкращих учнів. Дівчина цьогоріч закінчила 8 клас. Отримала похвальний лист за відмінні результати у навчанні. Віталик був єдиною дитиною в матері. Закінчив 9 клас і збирався вступати до Технічного коледжу.

«Над 24 школою ще довго висітиме чорна стрічка. Важко говорити про наших дітей і мого заступника у минулому часі.  Адже Михайло Ігорович був педагогом від Бога. Учні називали його другим батьком. Мартуся – окраса і гордість школи. Віталик – чудова дитина. Я вручав йому свідоцтво про базову освіту і просив іти до 10 класу. Діти були сповнені мрій про прекрасне майбутнє. Але не судилося…» – розповідає директор школи Ігор Каразія.

Марту Окаринську і Михайла Близнюка поховали на міському кладовищі біля с. Підгороднє. Віталія Данчишина – у  рідному селі Ілавче Теребовлянського району.

Редакція газети «Свобода» висловлює щирі співчуття усім рідним та друзям загиблих. Вічна їм пам’ять і Царство Небесне!

Наталя ЛУКІВ

 

 

 

 

 

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*