Історія одного дому

19 лютого день народження відсвяткував меморіальний музей-садиба Леся Курбаса. 39 років тому, 19 лютого 1987 р., до 100-річчя з дня народження Леся Курбаса, за рішенням ЮНЕСКО він вперше відчинив свої двері для відвідувачів.

«Над музеєм я працював 20 років. Були заборони, були перешкоди. Зникла готова експозиція. Але я продовжував роботу», – так свою працю над створенням музею описав Ігор Ґерета – автор експозиції, практичний керівник її побудови, в т. ч. художнього оформлення, науковий співробітник Тернопільського обласного краєзнавчого музею (ТОКМ). Допомагали йому в цьому директор ТОКМ Венедикт Лавренюк та інші науковці музею. Величезний внесок у відновлення пам’яті про Леся Курбаса зробили дослідники – Лесь Танюк та Неллі Корнієнко. Втілити задуми допоміг художник В. Поздняков. Першу екскурсію провів завідувач – А. Дереш. Про цю подію писали навіть в іноземній пресі.

Але до того, як цей будинок став музеєм і до нього почали сходитися відвідувачі не тільки з усіх куточків України, а й цілого світу, він був звичайним домом для, здавалось би, звичайної сім’ї, яка мала свої радощі й тривоги, приємні миті та печалі…

Достеменно невідомо, коли був побудований цей парафіяльний будинок, в якому мали право проживати священники. Отець Пилип Іванович Курбас був запрошений на Староскалатську парафію у 1860-х роках, з того часу Курбаси оселилися в будинку. Саме тут народилися молодші сини отця Пилипа. Тут виховувалися його внуки. Малий Лесь потрапив сюди, коли йому вже було 7 років, до цього він мандрував разом зі своїми батьками – акторами.

«Парохіяльний дім, в якім мешкали Курбаси, стояв десь посередині села, від сторони ярка. Навколо забудов рідко стояли крислаті липи. З полуднево-східного боку був невеликий сад з вишнями, сливами, грушами… Дім партеровий, старий, мурований, під ґонтою, з ґанком… В домі було п’ять кімнат, крім пекарні; під домом льох. Старовинні оріхові меблі, на стінах і підлогах тяжкі, вже досить витерті килими, олійні образи і краєвиди, глибокі, вже також досить старі фотелі, фортепіано давньої моделі, порцеляновий посуд, срібна застава вказували на те, що дім був колись заможний. Але тепер від був небагатий», – так описав сімейне гніздо Курбасів Хома Водяний, що не раз гостював в юного Леся. Та ще й жартував, мовляв, видно, що тут живуть артисти-інтелектуали, а не господарі. Лесь Курбас не мав великих статків і завжди жив дуже скромно, але сам подарував неоціненні скарби українцям у вигляді своїх геніальних постановок, перекладів п’єс з різних європейських мов, педагогічної діяльності, роздумів про мистецтво…

Після смерті отця Пилипа у 1914 р. на парафію прийшов інший священник, і Курбаси були змушені переїхати. З такої багаточисельної родини на середину 1915 р. залишилися лише Лесь і його мама Ванда… Відколи вони переїхали до Тернополя, а відтак до Києва – більше ніколи не поверталися ні до свого колишнього дому, ні в Галичину загалом. В 1926 р. Лесь Степанович написав листа до свого друга Хоми зі словами туги за рідним краєм, який так і не знайшов свого адресата.

Після Курбасів в цьому домі проживали родини інших священників аж до 1939 р. Далі тут базувалися різні інстанції: контора колгоспу, місцеве відділення зв’язку, дитсадок. На щастя, будинок зберігся і не був зіпсований перебудовами.

Тільки в 1987 р. ім’я Леся Курбаса знову повернулося сюди. Ці стіни пам’ятають його, вони бачили його і чули його перші роздуми про театр, вони гріли його в тяжкі зими, холодили в жаркі літа, обіймали в часи скорботи і раділи з ним в часи торжества. І зараз ці стіни сповнені його мистецьким духом і щодня тут лунають слова пам’яті про нашого видатного земляка. До цього пам’ятного дня була оновлена «Мала сцена Леся Курбаса» в четвертій кімнаті музею.

Дописується 11 книга відгуків від наших дорогих відвідувачів. Найперший коментар залишили саме Неллі Корнієнко та Лесь Танюк, чиї мудрість і старання ми будемо пам’ятати завжди. А тепер в цих книгах закарбовані імена тисяч людей.

Вже 39 років працівники музею продовжують зберігати пам’ять та примножувати знання про видатного актора, геніального режисера, новатора та реформатора українського театру – Олександра Степановича Курбаса. Дуже символічним є те, за словами В. Лавренюка, що до музею треба не просто дійти, до нього треба піднятися. «Дім на горі» завжди чекає на відвідувачів. І в будень, і у свято – ми будемо раді бачити вас!

Працівники музею