І серед пішоходів не всі ангели…

Під час розповідей про  випадки кричущих порушень правил на автошляхах і вулицях міста винуватою стороною  переважно постають водії. Це, напевно, справедливо: багато хто з поза всякою мірою нахабних шоферюг їздить так, що тобі, бідолашному пішоходу, не дає жодних гарантій ні зелене світло, ні “зебра” переходу. Це – сумна аксіома сьогодення, вагомий штрих до і без того перенасиченого негативними емоціями нашого життя.
Але ще однією аксіомою є те, що майже будь-яке правило має винятки. Мимовільним свідком одного з них мені нещодавно довелося стати на доволі небезпечному  пішохідному переході на вулиці Танцорова неподалік автокефальної церкви. Перед пішоходами саме засвітилося червоне світло, і невеличка групка з них зупинилася на тротуарі, чекаючи, поки проїдуть автівки. Втім, такими терплячими й законослухняними виявилися не всі. Якийсь суб’єкт із розчервонілим обличчям і притиснутим до вуха мобільником не дуже твердою ходою попрямував через проїжджу частину. Одразу ж скрипнули гальма й почувся протяжний сигнал. Однак чолов’яга лише зневажливо  махнув рукою, мовляв “Ша, хлопці!”, та, продовжуючи й далі розмову по телефону, пішов навіть не через перехід, а якось по діагоналі, викликавши, напевно, чимале сум’яття серед водіїв автівок, що саме проїжджали. Але на самому відчайдухові це ніяк не позначилося і жодним чином на нього не вплинуло. Перетнувши, наче священна індійська корова, вулицю, він уже на протилежному тротуарі продовжив теревенити по мобільнику, не звертаючи уваги на злостиві гримаси й вимахування рук водіїв автівок.
Мораль: шоферюги, звичайно, далеко не ангели, але й серед пішоходів крильця за плечима побачиш далеко не у кожного…
Ігор ДУДА