Гаївки у записах Володимира Гнатюка

Головними мотивами їх є радість, яку приносить весна, буяння молодості і життя. Гаївки – пісні молодіжні і з малими виїмками щодо деяких околиць – майже все дівочі. Співають їх дівчата, супроводжуючи ними коловий танець (криве колесо, кривий танець) під час великодніх свят. З поширених на Галичині назв цих весняних пісень – «гаївка», «гаїлка», «ягівка», «гагілка», «ягілка», які походять найімовірніше від слова «гай».

Володимир Гнатюк обрав термін «гаївка» як найбільш поширений та зрозумілий. Зіставляючи гаївки з веснянками, він зазначав, що усі вони є весняними піснями (веснянками), проте термін «гаївка» («гагілка») є вужчим, оскільки веснянки на Україні співають цілу весну, а гаївки в Галичині тільки на Великдень. „Гаївки – се окремий рід обрядових пісень, не численних щодо кількості, але визначних своїм складом, змістом і мелодіями.

Зміст їх – се переважно всякі алюзії, жарти і дотинки дівчат до хлопців, деколи й навпаки”- слова Володимира Гнатюка. Перші записи гаївок Володимир Гнатюк зробив у селах Коропець і Григорів колишнього Бучацького повіту.  Підготовка і вихід збірника «Гаївки» Володимира Гнатюка були зумовлені насамперед активним згасанням обрядового фольклору і входженням в нього інших (звичайних і напливових) народнопісенних жанрів. Саме на це звернув увагу й Гнатюк зазначаючи: «… гаївки починають помалу забуватися і це можна сконстатувати на різних записах, які представляють собою лише відривки або побаламучені тексти повириваними і поперекручуваними фразами, постяганими строфами і т. д., яких я очевидно не втягав до сеї збірки.

Але потреба співання не зменшується, через те замість гаївок починають співати першу-ліпшу пісню з краю, яка трапиться». В 1909 році В. Гнатюк відзначав: “Гаївки починають помалу забуватися і се можна сконстатувати на різних записах, які представляють собою лише відривки або побаламучеш тексти з повириваними і поперекручуваними фразами, постяганими строфами. Але потреба співання не зменшується, через те замість гаївок починають співати першу-ліпшу пісню з краю, яка трапиться”. Тому у 1909 році Володимир Гнатюк використавши друковані джерела та свої записи (1889-1890 років) видав найповніше і найкраще досі зібрання гаївок з мелодіями, записаними на фонограф Осипом Роздольським та розшифрованими і відредагованими Ф. Колессою. („Матеріали до української етнології”, Львів, 1909, т. XII),  яке було своєрідним підсумком збирання й видання гаївок у Галичині за час ХІХ- початку ХХ століття.

За широтою охоплення матеріалу (184 тексти гаївок) поданням описів виконання, мелодії, а також бібліографії публікацій варіантів ця праця немає собі рівних серед українських видань весняної обрядовості. Після тривалого, великого посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши яйцем свяченим, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. Гаївка записані Володимиром Гнатюком у Григорові 1890 року:

Мак

Горобчику-шпачку, шпачку,

Ци бував же ти в садку, в садку,

Ци видав же ти, як мак сіють?

Ош то так сіють мак. (2)

Ти горобчику-шпачку, шпачку,

Ци бував же ти в садку, в садку,

Ци видав же ти, як мак цвіте?

Ош то так цвіте мак. (2)

Горобчику-шпачку, шпачку,

Ци бував же ти в садку, в садку,

Ци видав же ти, як рвуть мак?

Ош то так сіють мак. (2)

Горобчику-шпачку, шпачку,

Ци бував же ти в садку, в садку,

Ци видав же ти, як мак трясуть?

Ош то так трясуть мак. (2)

Воротар

Воротарю, воротареньку,

Відтвори нам воротонька!

Що ж то нам за пан їде,

Що ж то нам за дар везе?

Золоте зерняточко,

Крайноє дитяточко.

Ми зерняток не беремо,

За дитятко дякуємо.

За що ж ви нам дякуєте,

Коли нічо не берете?

Гаївки, таким чином, у християнській традиції розкривають  радість Весни, і Воскресіння Христового. Сьогодні, після тяжкого тривалого гніту, Україна, як ніколи, чує потребу у відродженні національних народних традицій.