Довоєнна галицька кооперація годувала Європу, а нинішня тернопільська – краща в Україні

 Споживча кооперація успішно витримала випробування часом і довела свою життєздатність в умовах різних суспільно-політичних формацій і типів економіки. Про історію вітчизняної кооперації, яка започаткована ще у 1866 році, наш кореспондент розмовляє з багатолітнім головою правління спілки споживчих товариств області, заслуженим працівником сфери послуг України Михайлом Лазарем.
– Михайле Павловичу, коли кооперація зародилась на наших теренах?
– На галицьких землях її зародження пов’язано з інженером-архітектором Василем Нагірним. Після  одинадцятирічного перебування у Швейцарії, у 1883 році, він взявся за організацію місцевої кооперації. Відтак у Львові на кошти українських заможних міщан і селян було організовано кооперативне підприємство «Народна торгівля». У великих містах Східної Галичини товариство організувало склади для постачання товарами широкого вжитку міських крамниць. І якщо у 1888 році із «Народною торгівлею» співпрацювало 130 крамниць, то у 1905 р. – вже 801.
– А як справи розвивались на Тернопіллі?
– Перед війною наша кооперація розвивалась у  кредитному напрямку, а після війни – у споживчому. Найстарішими кооперативами вважаються «Повітове товариство кредитове» і «Народний дім» з осередками в Тернополі. Одними з перших були створені кооперативи у  селах Денисів Козівського, Пронятин Тернопільського, Щитівці Заліщицького, Циганах Борщівського повітів.
1924 року у Львові запрацював Центросоюз, який об’єднав торговельні і збутові кооперативи Галичини. Він  успішно проводив кооперативну торгівлю, забезпечував селян необхідними товарами, за найдоступнішими цінами закуповував ходові й високоякісні товари в найпрестижніших промислових підприємств і торговельних  фірм. Під гаслом «Свій до свого по своє!» налагоджував власне виробництво конкурентноспроможних товарів, проводив закупівлю від селян сільгосппродукції і експортував її до Австрії, Англії, Німеччини та інших країн Європи…
Активним членом Центросоюзу був Подільський союз кооператорів. У 1930 році до нього належали 84 кооперативи. Борщівський окружний союз був лідером у збуті збіжжя, овочів, ярини. Перед Другою світовою війною він експортував до 1000 вагонів збіжжя! Його структурний підрозділ у Добровлянах, над Дністром, продавав за кордон до 50 вагонів помідорів і мав своїх торгових представників у Варшаві, Гданську, Познані. Кооператив «Надія» села Купчинці, нині Козівського району, організував продаж одягу, тканин, шкіри для пошиття взуття, збудував масарню, цегольню, закупив  молотарку, відкрив меблевий цех.
У період між світовими війнами найбільших успіхів досягла галицька молочарська кооперація. На кінець 1938 року крайовий «Маслосоюз» об’єднав 136 молочарень із представництвами у Тернополі та Чорткові.
– Окремою сторінкою кооперації є так званий радянський період…
20 грудня 1939 року було утворено Тернопільську облспоживспілку, а на базі колишнього кооперативного магазину «Будучність» засновано обласну базу. На початок 1941 року функціонували 2101 крамниця та 173 підприємств громадського харчування. У сільській місцевості споживкооперація ставала єдиною потужною торговельною організацією. Відразу після війни почалось її активне відродження. У той час на Тернопільщині діяли 38 райспоживспілок і 450 споживчих товариств, 990 крамниць, 70 їдалень і 33 пекарні, в яких залом працювали майже 4 тисячі чоловік. Крім того, 366 підприємств (кравецькі, швейні майстерні, перукарні, заклади з ремонту предметів домашнього вжитку) займалися побутовим обслуговуванням населення.
У Бережанах заснували торгово-кооперативну школу, яка за період своєї діяльності підготувала 2,5 тисячі спеціалістів.
У перші повоєнні також відновлено Тернопільську гуртову базу, яку згодом реорганізували у міжрайбазу, а також організовано обласне об’єднання з однією базою облкоопбудторг. Невдовзі новостворений облкоопторг у Тернополі налагодив торгівлю сільгосппродуктами і м’ясом.
– Реформаторськими для споживчої кооперації Тернопілля були сімдесяті роки, коли її очолив Анатолій Левчук…
– Під його керівництвом у 1973 році відбулась масштабна реорганізація кооперації. Замість сільських споживчих товариств і райспоживспілок створено 16 райспоживтовариств. Облспоживспілка перейшла на прямі зв’язки з промисловістю. Відтак товари доставляли з обласних баз централізовано, у кожне торговельне підприємство.
За часів Анатолія Йосиповича на повну потужність запрацювала будівельна індустрія, були створені: пересувна механізована колона, ремонтно-монтажний і рекламно-виробничий комбінати, розширено потужності заводу залізобетонних конструкцій.
У цей період було введено основних фондів на 24 млн. крб., побудовано 11 торгових центрів у Бережанах, Монастириську, Збаражі, 12 меблевих магазинів, 25 їдалень, 5 ковбасних цехів…
– Тут варто згадати про одну з кращих у системі Центроспілки обласну гуртово-торгову базу…
– Це правда. Добрі традиції в удосконаленні і реформуванні системи кооперації продовжив наступний голова правління Богдан Омелянович Сорока. За його керівництва збудували торгові центри у Бережанському, Бучацькому, Гусятинському, Збаразькому, Підволочиському, Чортківському та Шумському районах, завершено будівництво комплексу громадського харчування «Пролісок» у Великій Березовиці. І, що найголовніше, у  1983-му введено в дію одну з кращих у системі Центроспілки обласну гуртово-торгову базу разом із обчислювальним центром. Крім того, Богдану Омеляновичу належить ідея створення фінансово розрахункових центрів, які згодом були реорганізовані у банк «Тернопіль-кредит», створення страхового товариства «Гарантія».
У важкому для країни 1993 році працював новий склад правління на чолі зі Збігнєвом  Франковичем Загородним. Його команді довелося пережити знецінення власних обігових коштів, ріст цін, зниження доходів населення, нестабільне податкове законодавство, але тоді кооператори вистояли.
– А якими досягненнями новітнього періоду пишається обласна кооперація?
– З початку 2000-х років ми активно шукаємо нові форми господарювання і створюємо сучасну торгову мережу. У серпні 2003 року відкрили перший кооперативний супермаркет у Тернополі. Згодом провели масштабну  реконструкцію торговельної мережі під брендом «ТЕКО», яка сьогодні функціонує у всіх райцентрах. Цього року кооператори області продали населенню товарів на 268 млн. грн.., що на 20 відсотків більше, ніж торік. У підсумку Тернопільська облспоживспілка за загальним обсягом товарообороту займає четверте місце в Укркоопспілці і досягла найвищого приросту товарообороту.
У ресторанному господарстві товарооборот збільшився на 9 відсотків і становить 8 млн. грн. Ринки надали послуг на 5 млн. грн., що на 14 відсотків більше ніж у 2015 році. Словом, усі наші організації та підприємства працюють прибутково. За 9 місяців 2016 року одержано 14 млн. грн.. прибутків, що на 6 млн. грн. більше від попереднього. При тому до бюджету та державних цільових фондів кооператори області перерахували 19 млн. грн.
Одночасно дбаємо про наших працівників. Середня зарплата кооператорів зросла на 30 відсотків і становить 3200 грн. На задоволення соціальних потреб колективу та ветеранів споживчої кооперації спрямовано 1 млн. грн. Активно долучаємося до різних благодійних заходів, надаємо матеріальну допомогу Збройним силам України, соціально незахищеним краянам та колишнім працівникам споживчої кооперації.
– За всіма здобутками стоять люди…
– Сьогодні добрим словом згадуємо ветеранів споживчої кооперації краю, котрі закладали її міцний фундамент. Серед них – Богдан Омелянович Сорока, Збігнев Франкович Загородний, Мирослав Павлович Зорій, Григорій Антонович Нецюк, Микола Михайлович Рутковський, Ольга Іванівна Собко, Феодосій Філософович Шилінський, Іван Степанович Дурняк та заслужені працівники торгівлі Орест Іванович Бурий, Оксана Дмитрівна Залевська, Микола Михайлович Рутковський, інші. Низький уклін, щира вдячність їм та всім ветеранам і працівникам споживчої кооперації області, які у різні часи віддавали і віддають свої знання, сили, досвід нашій спільній справі – розвитку кооперації, 150-річний ювілей якої ми сьогодні урочисто святкуємо.
Розмовляв Богдан НОВОСЯДЛИЙ
 На архівному фото: члени кооперативу села Бедриківці на Заліщанщині. 20-ті роки XX століття.