Добровольці. 7 років війни!

Серед тих, хто досі воює проти російського окупанта, є й тернопільські добровольці. Вони спокійно жили, працювали. Та коли настав час і російський ворог почав кровопролитну війну на сході, кинули все і поїхали на фронт…
14 березня Україна відзначатиме День добровольця. Цю дату офіційно затвердила Верховна Рада України у 2017 році. Адже саме цього дня у 2014 році перші 500 бійців-добровольців вирушили з Майдану на полігон Нові Петрівці. Там хлопці пройшли підготовку і поїхали на фронт. За ними пішли десятки, сотні добровольців, що дало змогу в майбутньому адекватно відповісти на російську агресію і зупинити поневолення України московськими найманцями.
Вчорашні банкіри, підприємці, водії, вчителі стали воїнами. Бійці, які захищали Донецький аеропорт, розповідають, що серед них були навіть фермери-мільйонери, котрі під час бойових дій телефонували додому помічникам, давали вказівки, де купувати дизельне паливо, скільки сіяти, кому продавати зерно тощо. Звичайні хлопці, які не мали за своїми плечима великих статків, запитували в побратимів по зброї: «Навіщо це вам, чому просто не живете у своє задоволення?» У відповідь чули: «Що нам ті гроші, коли не буде країни?»
Тоді, як пам’ятаємо, українська армія не була готова до протистояння з ворогом. Наші військові були деморалізовані зрадницькою політикою Януковича.
Більше того, українську армію не розвивали ще з 1991 року. Постійно скорочували армійський склад, зброю розпродавали, про реформи й годі говорити. Бійців навчали, що НАТО – наш «ворог», а росіяни – «братній народ».  Замість системних навчань зі стратегії розвитку ЗСУ, солдати української армії змушені були будувати дачі генералам, щодня марширували десятки кілометрів на плацу і мріяли про те, щоб швидше закінчити службу.
Через таке ставлення до Збройних сил України тисячі молодих хлопців  втікали з країни, переховувалися. «Що мене та армія навчить?  Краще поїду в Польщу або Москву, зароблю грошей, куплю машину», – казали призовники. Отож, у 2014 році ЗСУ не могли повноцінно воювати. Саме тому виник добровольчий рух, який переріс у створення добровольчих батальйонів, корпусів.
Першим офіційно зареєстрованим вважається батальйон імені генерала Кульчицького. Згодом були сформовані «Донбас», «Азов», «Айдар», «Дніпро» та інші, які зрештою стали частиною Національної гвардії України, Збройних сил України. Також навесні 2014 року майже в кожному обласному центрі були створені батальйони територіальної оборони, які згодом переросли у мотопіхотні батальйони ЗСУ. 17 липня 2014 року з бойового крила «Правого сектору» був створений ДУК «Правий сектор», який досі перебуває на фронті як окремий бойовий підрозділ, котрий співпрацює у різних напрямках з бійцями ЗСУ.
Крім того, як тільки Росія розпочала окупацію українських земель, нам на допомогу прийшли добровольці з Грузії, Чечні, Білорусі та інших країн, які ставили собі за мету протистояти московському злу.
Хоча добровольці переважно не вміли професійно воювати, їхньою перевагою над російською армією і сепаратистами була висока ідейність, помножена на мужність і звитягу. Так у бою нівелювався весь бойовий досвід окупантів. Це було помітно в боях за Луганськ, Донецький аеропорт, Савур Могилу, Дебальцеве, Авдіївку.
Але відповідно до так званих Мінських домовленостей всі нелегальні підрозділи, які не входили у структуру ЗСУ, НГУ, мали бути виведені з передової. Це викликало велику хвилю обурення серед добровольців, які йшли воювати за свою країну проти російських окупантів, а їх позбавляли цього права, котре, до слова, прописане в 65 статті Конституції України.
Багато хлопців і дівчат вирішили підписати контракт з ЗСУ, а хтось повернувся до мирного життя. Проте на фронті все ж залишалися підрозділи, які співпрацювали з лінійними батальйонами ЗСУ. Це були підрозділи ДУК «Правий сектор», УДА, медичні екіпажі, добровольчі групи снайперів, групи аеророзвідки, які постійно виконували бойові завдання спільно із ЗСУ.
Добровольчий рух не міг просто зникнути хоча б тому, що Збройні сили України донині залишаються недосконалими. Наприклад, в 2016 році по всій лінії вогню перебували сотні добровольців з різних підрозділів, більшість яких – бійці ДУК «Правий сектор». В них є свої бази в Донецькій та Луганській областях, вони досконало знають території, де ведуться бойові дії. Адже лінія фронту з 2015 року практично не змінюється.
У 2016 році в армію почали повертатися офіцери, які не воювали в перші роки війни, а відсиджувалися вдома. Коли бойові дії втратили свою активність, вони вирішили, що час повернутися в армію. Більшість цих людей не бажали і не вміли воювати, їхні дії гальмували розвиток ЗСУ. Через що багато добровольців, які підписали контракт, покидали все та поверталися додому. Керівництво ЗСУ видавало різні злочинні накази, в яких йшлося про переслідування добровольців на передовій. Дехто з командирів окремих бригад і батальйонів, намагаючись вислужитись перед керівництвом, виконував ці накази і виганяв всіх, хто мав бажання «нелегально» воювати проти російських найманців, в тому числі професіоналів.
Сьогодні на фронті перебувають десятки добровольців, які виконують спеціальні бойові завдання поряд із бійцями Збройних сил України. Це – групи снайперів, мінометників, гранатометників, розвідників, медиків, бійців повітряної розвідки. Вони будуть на фронті до того часу, поки в нашій армії не розпочнуться зміни і системний розвиток. Як тільки керівництво країни і командування армії зрозуміє, що за Україну потрібно вбивати, а не вмирати, що ворога потрібно знищувати, а не дивитися в його очі і «бачити там мир» – потреба перебування добровольців на фронті відпаде сама собою. А поки що добровольці – це невід’ємна частина сил захисту України від ворогів.
Михайло УХМАН