До владних кабінетів. Почуйте!

Чому зникають друковані ЗМІ на Тернопільщині, або Навіщо нам ваші грамоти…
Сумні мотиви напередодні професійного свята
Сьогодні, після прийнятого кілька років тому Закону України «Про реформування державних і комунальних ЗМІ», працівники газет – особливо регіональних – мали б вести мову про розвиток преси, а замість цього змушені, на жаль, наголошувати на її елементарному виживанні. Чергова економічна криза в державі, пандемія COVID-19, втрата доходів від реклами, незадовільна організація передплати і доставки місцевих видань поштою, високі податки вкрай негативно позначилися на фінансовому підгрунті редакцій. Лише упродовж останнього року 85 відсотків видань в Україні втратили рекламодавців, кожна третя газета скоротила кількість номерів або обсяг випусків, кожна двадцята редакція призупинила вихід, ще стільки ж закрилися зовсім. Скажімо, і на теренах Тернопільщини цьогоріч уже не оголошували чергової передплати тижневики Гусятинщини і Бережанщини. Решта видань поки зберігаються виключно завдяки малочисельним журналістським колективам, які щоразу скорочують штати і знижують до мінімальної заробітну плату.
Та попри згадані вище корінні причини занепаду місцевої преси, найголовнішою, на думку досвідчених редакторів, залишається байдужість, невизначеність владних структур різного рівня щодо державної антикризової підтримки медіа. Як справедливо зазначається у резолюції нещодавно проведеної Всеукраїнської наради редакторів газет, Інтернет – то дуже добре, але у кризових для країни умовах потреба суспільства у перевіреній інформації щоразу зростає. А її джерело – професійна журналістика й видання, яким довіряють наші читачі. Тому збереження й розвиток патріотичних друкованих медіа – необхідний крок у боротьбі з фейками як внутрішнього, так і зовнішнього походження, маніпуляціями та ворожою пропагандою в умовах війни з Росією. Саме тому ще торік Тернопільська обласна організація разом з НСЖУ запропонувала Президенту, парламенту та уряду програму підтримки і розвитку друкованих видань, напрацьовану спільно з  журналістськими колективами. Проте українська влада так і не втілила її в життя – на відміну від інших країн, які в умовах пандемії вжили конкретні заходи для збереження газет, робочих місць журналістів. Зокрема, у країнах Балтики оголосили «податкові канікули» для друкованих ЗМІ до кінця карантинного періоду, передбачили для редакцій пільгові банківські кредити, закупівлю й надання безоплатно газетного паперу на пів року, встановили тарифи на оформлення передплати та доставку газет у розмірі до 30 відсотків собівартості виготовлення одного примірника видання.
На цю тему впродовж кількох останніх років мені, як голові ТОО та члену президії НСЖУ, неодноразово доводилося розмовляти у Києві з відповідальними чиновниками гуманітарної сфери. Як правило, переважна більшість з них погоджуються, що сьогодні в площині фінансової підтримки ЗМІ навіть після їх реформування має бути зафіксована чітка реальна позиція щодо захисту і розвитку друкованих видань як безпосередньо зі столиці, так і з кабінетів місцевих чиновників, для яких преса має бути й надалі посередником масових контактів із жителями краю. Подекуди так і є. Наприклад, у наших сусідів в Івано-Франківській області ось уже кілька років діє «Програма розвитку місцевого самоврядування» обласної ради. Нею, зокрема, передбачено у підпрограмі «Висвітлення роботи обласної ради та органів місцевого самоврядування в засобах масової інформації» укладення договорів про співпрацю між облрадою та ЗМІ, проведення пресконференцій з питань історії, світової та вітчизняної практики організації, розвитку місцевого самоврядування, забезпечення гласного висвітлення роботи облради, ОТГ на базі місцевих реформованих ЗМІ, надання  фінансової підтримки редакціям та оплата виконаних замовлень відповідно до укладених угод. Подібна співпраця налагоджена і у Львівській області. На ці заходи щорічно депутати згаданих облрад надають ЗМІ далеко значно більше мільйона гривень. А на Тернопільщині? Принаймні впродовж останніх років ТОО НСЖУ, яка намагається бути бодай інформцентром для нині уже крайових територіальних газет та для тих медіа, котрі уже закрилися, про це нічого невідомо.
Звичайно, є й інші шляхи, окрім читацької передплати, щодо виживання газет. Редакторам кажуть: шукайте контакти з новоутвореними ОТГ, місцевим бізнесом і т. д. Так, подібні домовленості також варті уваги. Однак не все на цьому полі нині так просто. Складається враження, що головам територіальних громад взагалі не потрібна преса, бо вони чомусь не долюблюють гласності щодо своєї діяльності. А може, фантастично жадібні до грошей, бо інакше як розуміти надвисокі оклади і «роздуті» штати в структурах деяких ОТГ?
Не потрібні газети і бізнесу, так званим тутешнім олігархам. Податки переважно платять мінімальні, більш-менш достойні зарплати лише тим кваліфікованим спеціалістам, котрі могли б наважитися поїхати за вищою платнею до Польщі або Чехії. Їхній нібито поважний аргумент у дискусійних розмовах, мовляв, ми створюємо робочі місця. Проте, як на мене, у тих словах переважає практичний цинізм їхньої життєвої меркантильності. Бо хто вони сьогодні – власники землі і техніки – без отих трудових рабів? Як зауважив днями один з провідних редакторів краю, лише ненаситна грошова вигода нині керує  розумом багатіїв, мільйонерів, і так званих героїв України у пориві нових заощаджень і прихованого вивезення капіталів до західниих банків. І з ним важко не погодитися. Ось торік, напередодні дня святого Миколая, телефоную знайомому латифундисту. Прошу допомогти закупити цукеркові подарунки для наймолодших школярів – читачів газети. Відповідає, мовляв, шукай когось іншого, бо в нього було багато затрат на останні вибори. Розмірковую, а до кого маю звертатися, якщо він забрав для обробітку майже всю землю району і прибутки у власну кишеню. Не бояться вони вже ні влади, ні людей, ні Бога. Того – купив, іншого – залякав. А про допомогу пресі, на сторінках якої упродовж десятиліть були надруковані сотні матеріалів про нього – земельного магната, – тепер і слухати не хоче. І про те, що скорочення в редакціях від Зборова до Заліщиків тривають, і що люди хворіють і в Бучачі, і в Монастириськах, і в Підгайцях. То хіба це щирі патріоти держави? Хоч іноді були винні і журналісти, коли часто лукавили перед державою заради можливого фінансового утримання газет: не критикували місцеву владу, підприємців там, де вони того заслужили. Як постелили, так і маємо. Подекуди і на розмову, поточні інтерв’ю з актуальних питань важко потрапити до чиновників з владних кабінетів різних щаблів. Лише напередодні Дня журналіста окремі з них щороку намагаються «вшанувати» відомих журналістів грамотами чи дипломами, але навіщо нам оті свого роду знущальні відзнаки, якщо немає щирого партнерства, а редакції без дотацій  місцевої влади доживають останні місяці? Гадаю, тільки читачі нас розуміють. І подібні приклади наводять журналісти з Підволочиська, Бучача, Чорткова… Хоч є і протилежні ситуації. Скажімо, намагається реально розуміти проблеми медіа міський голова Тернополя Сергій Надал, народні депутати України Іван Чайківський, Микола Люшняк, потужна агрофірма «Контінентал фармерз груп» тощо. На відміну від місцевих чиновників, які розподіляють наш бюджет, мабуть, бодай трішки усвідомлюють, що в глибокій кризовій ситуації, в якій нині перебувають друковані ЗМІ Тернопільщини, журналістам редакцій зовсім зайві грамоти з дипломами. Їм потрібна реальна практична фінансова підтримка, аби, наприклад, здешевити передплату газет для знедолених пенсіонерів краю. Однак мудро кажуть в народі, що багатий бідного не розуміє. Хоча на кону – захист інформаційного простору України, мінімальні зарплати журналістів, а не сонячні пляжі десь на Мальдівах, у Єгипті чи на Ібіці в Іспанії.
Шановні колеги – журналісти краю! Нещодавно, наприкінці травня, голови Тернопільської, Львівської, Волинської та Рівненської обласних організацій Національної спілки журналістів України – Василь Тракало, Ярослав Климович, Михайло Савчак та Дмитро Тарасюк – відправили чергове Звернення до Верховної Ради з приводу недопущення підвищення поштових тарифів до кінця поточного року, щодо дотацій, а також закликали парламент країни у найкоротший час розробити і прийняти Закон України «Про реформу АТ «Укрпошта», який передбачав би її демонополізацію з першого січня 2022 року. Пропонуємо надати повну самостійність та юридичний статус обласним дирекціям Укрпошти, підпорядкувавши їх місцевим громадам. Кошти від передплати регіональних газет мають залишатися на місцях. Лише за такої ситуації поштарі дбатимуть про відродження тиражів друкованих засобів масової інформації та своєчасну доставку пенсій, а тому в ланцюгу «ЗМІ – читачі» останні як громадяни були б найважливішою категорією держави. А влада високими пенсіями та зарплатами сприяла б спроможності краян передплатити місцеве видання або таким чином дотувати пресу, здешевлюючи передплату.
І нарешті – найприємніше! Минув ще один професійний рік. 6 червня – День журналіста! Маю за велику честь від себе особисто і від членів правління ТОО НСЖУ щиро з надією у наше майбутнє привітати усіх журналістів Тернопільського краю з нашим святом! Особлива подяка – творчим колективам друкованих медіа, які впродовж тридцятиліття нашої незалежності своїм талантом утверджували в кожному номері газет нелегке становлення української державності! На передньому рубежі розбудови національного суспільства щодня були і є журналісти обласних газет  «Свобода» (Віктор Уніят), «Вільне життя» (головний редактор Петро Федоришин), «Наш день» (Зінаїда Кушнірук), «Сільський господар» (Богдан Новосядлий), «Нова Тернопільська газета» (Микола Мартинчук), відтепер крайові видання – «Новини Шумщини» (Алла Омельчук), «Діалог» (Кременець, Вікторія Іваницька), «Гомін волі» (Підволочиськ, Ярослав Сиривко), «Народне слово» (Збараж, Оксана Моргун), «Голос Лановеччини» (Наталія Гамера), «Зборівська дзвіниця» (Оксана Семенина), «Вільне слово» (Козова, Степан Шкарабан), «Бережанське віче» (Тетяна Будар), «Земля Підгаєцька» (Оксана Крегель), «Вісті Придністров’я» (Монастириська, Іванна Космовська),  «Вісник Надзбруччя» (Гусятин, Леонід Дубас), «Галицький вісник» (Борщів, Петро Довгошия), «Воля» (Теребовля, Анатолій Ткач), «Колос» (Заліщики, Оксана Дяків), «Голос народу» (Чортків, Любомир Габрузький), «Нова доба» (Бучач, Василь Тракало).
Окрема низькоуклінна подяка журналістам обласних редакцій радіо і телебачення, а також інтернет-видань!
З нагоди Дня журналіста правління ТОО НСЖУ щиро вітає і відомих майстрів слова – нових цьогорічних лауреатів премії «Золоте перо Тернопілля»: Юрія Заруцького, Раїсу Обшарську, Тетяну Тарасенко, Миколу Василечка, Олега Удича, Романа Руснака, Михайла Терпака, Марію Баліцьку.
Здоров’я вам і вашим родинам на многії і благії літа! Хай наше публічне слово і надалі залишається гострою зброєю у розбудові Української держави!
Василь ТРАКАЛО,
голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України, член президії НСЖУ, заслужений журналіст України