Депутат Тернопільської обласної ради Богдан Бутковський про перемогу і «візію майбутнього України»

18.01.2023

460

Богдан Бутковський – історик, депутат Тернопільської обласної ради від ВО «Свобода». На російсько-українській війні – з 2014 року, з 2022-го – боєць ЗСУ.

Для Богдана історія – це щось більше, аніж просто здобута в університеті спеціальність, а патріотизм і націоналізм – не декларація, а усвідомлена і послідовна дія.

Пресслужба «Свободи» підготувала розмову зі свободівцем – про громадську й політичну діяльність, про нашу перемогу і повоєнну візію України.

«З дитинства цікавився історією, оскільки рано збагнув, що наші суспільні проблеми мають історичне коріння – комплекс меншовартості, постколоніальний синдром, відсутність справжньої національної еліти…

Навчання на історичному Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка дало змогу фахово оцінювати явища нашого минулого і сьогодення. У 2013 р. як помічник народного-депутата Михайла Головка писав законопроєкти, в одному з яких запропонував реформу ЗСУ за швейцарським зразком… Як невдовзі виявилося, така ідея була вкрай актуальною.

…В армії не служив (після університету втупив до аспірантури), але у 2014 році, коли почалася війна, прийняв рішення, що треба йти воювати. Мав знайомого в «Дніпро-1» (добровольчий підрозділ поліції особливого призначення), тому знав, що там проводять якісні тренування – це й стало вагомим арґументом для вибору підрозділу. З серпня я вже був на полігоні, а у вересні – в Пісках біля Донецького аеропорту, де сумарно відбув три ротації. Навесні 2015-го отримав осколкове поранення, згодом був шпиталь та реабілітація. Опісля – ще одна ротація в Маріуполь та Лебединське біля Широкиного… Повернувся в мирне життя, балотувався на виборах і став депутатом Тернопільської обласної ради. Зайнявся молодіжним напрямком. Перший вишкіл молодіжної організації «Сокіл» провів у березні 2016-го. За весну вдалося згуртувати доволі багато молоді, і вже на осінь 2016-го наш осередок став одним із найпродуктивніших в Україні за кількістю членства та масштабами вишкільних заходів. В молодіжному напрямку працюю й досі: в обласній раді керую комунальною установою «Тернопільський обласний молодіжний методичний центр», яка займається військово-патріотичною та культурно-просвітницькою діяльністю. Влаштовуємо різноманітні патріотичні заходи, серед яких – концерти патріотичної музики, історичні реконструкції, військово-патріотичні вишколи та таборування. Також робимо рок-кавери на маловідомі українські патріотичні пісні, знімали кліпи, у планах – мінісеріал про УПА.

Коли почалася повномасштабна війна, вже ввечері 24 лютого я виїхав з другом на Київ. Ми прибули до Петра Кузика, в батальйон «Свобода», і вже вранці 25-го стояли з автоматами на Оболоні. Потім був блокпост в Броварах, далі – села Стариця та Лукаші на сході Київщини, згодом – Ірпінь та Гостомель. З травня я в ЗСУ, з початку червня – виконую поставлені завдання на кордоні з рф в Сумській області».

Російська ідея євразійства приречена на поразку

«Вивчаючи історію, основний акцент робив на дослідженні московії як нашого давнього і найбільшого ворога. У дипломній роботі, яку планував розвивати в кандидатську, я зміг арґументовано довести, що росія просто використовує слов’янську проблематику, хоча їхня цивілізація – неслов’янська. У 2014 р. почав писати повість, в якій прагнув в художній формі описати майбутній розвиток війни на Донбасі. Згідно з моїми тодішніми прогнозами, війна мала перейти в повномасштабну фазу та закінчитися перемогою України, що супроводжуватиметься бойовими діями на території московії. Зараз я дещо змінив сюжет та деякі події і пишу нову повість про сучасну війну і близьке майбутнє. Я вірю в українську перемогу, бо наша нація вже зараз виявила надзвичайну згуртованість і стійкість. Своєю чергою, євразійські ідеї московітів не здатні згуртувати їхнє суспільство і свідчать лише про їхню повну нежиттєздатність. Зараз стало модно говорити про розвал московії і ключову роль України, але для мене, як дослідника, – це не сюрприз, а лише закономірний наслідок національної деградації московського суспільства.

Вітер історії дме в наші вітрила

«Зараз вітер історії дме в наші вітрила. Наші перемоги опираються на вдалу міжнародну кон’юнктуру та національне піднесення. У 2023 р. ЗСУ отримає додаткове озброєння від західних партнерів. Можна з впевненістю прогнозувати, що ми поступово здобудемо паритет, а згодом і перевагу над армією московії. З військової точки зору, визволення окупованих територій – це не далека перспектива, а питання найближчих років. Важко визначити точні часові рамки, оскільки вже всім зрозуміло, що, окрім мілітарного фронту, існують не менш важливі дипломатичний та інформаційний фронти. Що довше триває конфлікт, то менше шансів у путіна домовитися. А отже, у нього буде спокуса перейти в затяжну війну, що триватиме навіть після визволення всіх окупованих територій.

Не варто покладати надмірних надій на те, що режим в кремлі впаде в разі видворення окупантів з Криму і Донбасу. Путіністи і далі будуть обстрілювати прикордонні території та стратегічні об’єкти… Єдина гарантія тривалого миру для нашої держави – військова поразка та капітуляція московських військ на території рф. Ми вже воюємо на території ворога – здійснюємо атаки дронами, обстріл ракетами, під Бєлгородом уже були наші військові гелікоптери, а нещодавно в Брянській області загинули наші герої – українські диверсанти…

Найкращий для нас варіант – коли внутрішні протиріччя всередині московії переростуть у революцію або переворот, а згодом – у громадянську війну. Це зумовить сепаратизм в етнічних автономіях, насамперед – на Північному Кавказі… Ключовим питанням для Заходу в цих обставинах буде контроль над ядерною зброєю та АЕС, а в подальшому – над стратегічними об’єктами промисловості та інфраструктури. Йтиметься про введення миротворців і контроль над постросійським простором. В таких умовах ЗСУ будуть найкращими виконавцями міжнародної місії, зважаючи і на географічну близькість, і на чисельність та бойовий досвід. На цьому етапі наша стратегія має відштовхуватися передовсім від українських національних інтересів.

Перед Україною відкрилося вікно можливостей, що потребує важкої роботи від народу та рішучих дій від політичного керівництва. Такий шанс випадає вкрай рідко і треба вміти ним скористатися. В цьому контексті вкрай важливі такі заходи, як «Бандерівські читання». Має бути постійне оновлення націоналістичної думки. Традиція – це передача вогню, а не поклоніння попелу. Тобто ми, націоналісти, маємо постійно говорити про щось нове. Оновлювати ідеї, сіяти їх у націоналістичному середовищі, потім формувати ідеологію, програму і йти у владу, робити якісь кроки – і тоді буде результат. Попит на націоналізм зараз дуже високий. І націоналісти мають зважати на динаміку ситуації… Зараз основне – візія майбутнього України. Але її ніхто не дає. Всі говорять і мріють про перемогу, але що таке перемога? Які ми маємо бути після неї? Чи є в нас ще якісь проблеми, крім московитів? Все це потребує висвітлення, осмислення та активної діяльності, спрямованої на створення Великої України! Такої держави, яка повною мірою розкриє потенціал нашої нації та дасть нам позицію лідера у своєму геополітичному регіоні.

P.S.

Варто зазначити, що Богдан Бутковський пише вірші і після закінчення війни планує видати збірку. Тож пропонуємо один із його віршованих творів.

Найкраща нація Європи

Веде із варваром смертельний бій!

Рятує світ від лютої потопи

Ціною кращих дочок і синів!

Лише вона ціну платити може

За те, що знівельоване давно.

За справжній дух одвічної свободи

Ми віддамо усе своє єство.

У мить забулись розбрат і розруха,

На перший поклик армія росте.