Нещодавно мені пощастило побувати на «закритому» перегляді короткометражного фільму молодого тернопільського режисера Андрія Мриги, який відбувся у Центрі дозвілля та молодіжних ініціатив ім. О. Довженка. «Родзинка» перегляду в тому, що глядачами були головні герої «двадцятихвилинки», а також актори початківці і маститі зірки.
Це дебют Андрія, який щойно закінчив 4-й курс театрального відділення ТНПУ ім. В. Гнатюка (курс народного артиста України В’ячеслава Хім’яка). Фільм творили однокурсники молодого митця і відомі професіонали, актори академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка – заслужена артистка України Віра Самчук, Михайло Безпалько, Ірина Складан, Євген Лацік та інші, оператор Іван Заставецький, головний художник театру актора і ляльки Володимир Якубовський, композитор Володимир Мельник, фахівець зі звукозапису Андрій Качало… У ролику дуже багато музики, яка підсилює його сприйняття на емоційному рівні. Звучать фрагменти хітів у виконанні тернопільських гуртів “С. К. А. Й”, “Тріода” і “Кожен день”.
В основі сюжету – історія кохання пари, яка прожила півстоліття разом і не розпорошила ніжні почуття. Однак світ довкола них давно втратив милосердя, людяність, співчуття… Однак, це лише на перший погляд. Втім, переповідати не буду. Ролик є вже в Інтернеті, там можна й переглянути. Заслужена артистка України Віра Самчук, виконавиця головної ролі, зберегла мімозу, яку їй подарував М.Безпалько під час зйомок. Вона передарувала її молодому режисерові, чим дуже потішила присутніх.
“Хочу подякувати усім, хто був задіяний у цьому проекті. Особлива подяка – батькам, друзям і рідним за моральну підтримку. Якби не вони, цього фільму могло б і не бути”, – зізнався А. Мрига.
Справді, домогтися широкого прокату для кінострічок, відзнятих власними зусиллями, в Україні не так просто.
«У роботі над незалежним кіно є одна велика перевага: коли немає «замовлення партії», працювати легше, – коментують ситуацію брати-режисери Альошечкіни, які зняли фільм «Синевир». – Ми можемо реалізовувати всі наші авторські задумки. Тоді з піднятою головою зустрічаємо критику на свою адресу. Тішимося, що в нашій країні можна знайти інвесторів, які вірять у розвиток і нове життя українського незалежного кінематографа. Згадаймо історію італійського і французького кіно, яке піднімалося за рахунок малобюджетних, але самобутніх фільмів. Україна, яка стає все більш відомою і пізнаваною в світі, нині, як ніколи, потребує такої «нової хвилі».
Тернополянин Андрій Мрига зумів талановито реалізувати надзавдання фільму. Враженнями від перегляду ділиться відомий тернопільський письменник Богдан Мельничук: «У фільмі відображено і неперервну сув’язь поколінь (чого вартує хоча б кількасекундний позирк старого у вікно на дівчину та хлопця, котрий теж дарує квіти коханій), і утвердження чистоти стосунків наперекір меркантильності й відвертому хамству, і, зрештою, віру в те, що все краще, яке живе у нашому народі, буде збережене, попри нинішні екстремальні обставини (“перегук” поглядами старого й молодого у фіналі стрічки), і вартісність єдності сім’ї (фраза доброчинця “Як добре, що ви у мене є”). Я бачив сльози на очах глядачів, сльози від зворушення, що і в наш надскладний час можна залишатися морально чистими, душевно багатими, і це – чи не найвища оцінка фільму “Старий і мімози”. Не тільки для дружини старого зацвіли мімози – вони, без сумніву, облагородили всіх, хто подивився кінострічку. Зважаючи на ці перші впевнені кроки на творчому шляху А.Мриги, не побоюся напророкувати йому велике майбутнє, – каже пан Богдан. – Звісно, за умови наполегливої праці над собою, навчання на кращих зразках світового кінематографа і їхнього осмислення з погляду сучасності й особливостей ментальності українського народу. А талант в Андрія закладений, мабуть, у генах: він – син знаного актора Тернопільського академічного театру актора і ляльки Петра Мриги. Побажаймо ж молодому митцеві гідного продовження батьківської слави.
Валентина СЕМЕНЯК
фото автора
Leave a Reply