Чи було кохання?

Цікаво: це кохання чи я його придумала?.. Допоможіть  відповісти на це питання.

Ми зустрічалися лише 6 місяців. Скажете, що це дуже маленький термін? Можливо,  і я сказала б те саме, якби не пережила це сама.

Він був молодий і безтурботний, міняв дівчат, ніколи не замислювався над тим, що коїться у них в душі.  Я теж була дуже молода, але вже встигла спробувати присмак зради. Тому серйозних відносин уникала. Ми познайомилися на дні народження моєї подруги. Я пила коктейль і дивилася, як веселиться компанія. Через якийсь час ми вже кружляли з ним в шаленому ритмі, не помічаючи нікого.

Вранці вирішила сама сказати йому про те, щоб він забув про цю ніч. Він одягнувся і пішов.

Одного теплого вечора ми з подругами сиділи на лавці в парку. Ще здалеку я побачила його з друзями. Вони підійшли до нас і запросили в гості. Дмитро  розповів про себе, про те, що не може забути тієї ночі.

Ми почали зустрічатися, мріяли про подальше життя, про сім’ю. Я дуже хотіла від нього дитину… в сімнадцять років. Дивно, але він теж хотів.

В жовтні йому прийшла повістка. І ось він в автобусі, дивиться крізь вікно, і по його обличчю котяться сльози. Тоді вперше бачила, як плаче 21-річний хлопець. А я дивилася на нього опухлими очима і не могла повірити, що не побачу його 2 роки…

Він писав довгі листи, я відповідала. Закреслювала дні  в календарі. Та через три місяці почав писати все рідше. Я дізналася, що у нього там є інша …

Через рік вийшла заміж за дуже хорошого чоловіка. Дмитро повернувся з армії з дружиною і сином. Зателефонував, ми довго розмовляли, він просив вибачення, казав, що кохає тільки мене. Виявляється, його тітка написала йому, що я знайшла іншого. Я ковтала сльози, і лише одне питання крутилося в голові: ЧОМУ? Боялася, що чоловік прийде і побачить, що я плачу.

Минуло п’ять років, а Дмитро і далі   телефонує  раз на місяць,  просить вибачення, присягається, що любить. А я мовчу і лише зітхаю, ледь стримуючи ридання. Кладу слухавку, поки він не відчув мого стану. А чоловік приходить, посміхається і каже, що я – найдорожче, що в нього є, і він ніколи не зрадить мене.

Вероніка

м.Тернопіль