Чому я підтримую присвоєння міському стадіону імені Романа Шухевича

Нагадаю, що 5 березня 2021 р., у день загибелі  командира УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича сесія Тернопільської міської ради присвоїла міському стадіонові назву «Тернопільський міський стадіон імені Романа Шухевича».
Роман Шухевич – Герой України, бо понад 20 років боровся за незалежну Україну проти польських націонал-шовіністів, з мадярськими окупантами Карпатської України, під час Другої світової війни – проти двох світових імперій: націонал-соціалістичної фашистської Німеччини і комуністичної більшовицької імперії.
Він разом зі своїми соратниками створив найбільш потужну і дисципліновану в Європі повстанську армію, яка понад 12 років боролася під демократичними лозунгами: «Воля народам, воля людині!».
І не мають права чужинці – чи то посол держави Ізраїль, чи польські громадяни – визначати, хто наші вороги, а хто – герої і борці за незалежність України. Хочу нагадати послу Ізраїлю, що я добре пам’ятаю німецьку окупацію 1941-1944 років, бо мені було тоді десять років.
Я тоді вчився у Збаражі, пам’ятаю єврейське гетто, бачив колони євреїв, яких використовували на важких роботах. Також був свідком погромів.
Наш народ допомагав євреям, ризикуючи життям. Я жив на квартирі свого вуйка, лікаря Пала Таращука (він добре знав німецьку мову, бо закінчив медінститут в Австрії), і був свідком, як він привіз єврея-фармацевта до нашої хати в с.Чорний Ліс. Ми переховували його майже місяць на горищі хати. Моя мати прала його білизну, варила їсти. Пізніше прийшли до нас повстанці, забрали його і відвезли на Волинь у повстанську армію, де було багато лікарів-євреїв і медсестер. І таких випадків, коли українці переховували від німецьких нацистів євреїв, тільки на Тернопільщині були сотні. Також хочу нагадати послу Ізраїля, що родина головнокомандувача УПА Романа Шухевича під час Голокосту врятувала єврейську дівчинку. Думаю, що посол держави Ізраїль має знати нашу історію і толерантно ставитися до українського народу, який веде оборонну війну з однією із найсильніших армій світу. Оцінку його висловлюванням дало Міністерство закордонних справ України.
А польським громадянам хочу нагадати, що у 1921 р. польський прем’єр Ю.Пілсудський за спиною свого союзника С.Петлюри першим у світі визнав комуністичну УРСР і уклав з нею Ризький договір. Понад 6 мільйонів українців потрапили під окупацію Польщі. Розпочалось будівництво нової держави, т.зв. Другої Речі Посполитої. В Східну Галичину і на захід Волині завезли 200 тисяч колоністів, їм надали по 5 га землі і великі привілеї. Розпочалась жорстока політика колонізації: забороняли рідну мову, закривали українські школи, гімназії, університети, руйнували могили січових стрільців, вояків УГА, пам’ятники Т. Шевченку, садили в тюрми, провели ганебну пацифікацію. Людей били, забороняли обіймати державні посади, купувати землю, садити технічні культури, примушували переносити метрику з церкви до костьола. Дуже розгульно поводилися польські «стшельци» (молодіжна організація), їм дозволяли носити зброю. Польська держава заснувала концентраційний табір «Береза Картузька», куди ув’язнювали патріотів без адвокатів, судів і слідства.
Хочу наголосити, що наші журналісти, політологи не нагадують полякам про жорстокі репресії, яких зазнали українці у 1920-1939 рр., і ми не називаємо Ю.Пілсудського катом українського народу і не втручаємося в польську історію. Сьогодні Російська Федерація загрожує свободі і демократії всіх народів Європи. Україна веде війну не тільки обороняючи нашу державу, ми воюємо за збереження європейської цивілізації, в тому числі захищаємо Польщу, Прибалтику та інші країни.
Україна в цій війні зазнала великих втрат: загинуло близько 14 тисяч військових, 3 тисячі мирних жителів, повернулись пораненими і каліками понад 20 тисяч, 1 мільйон 700 тисяч біженців. Це все лягає важким тягарем на бюджет країни. Тому нам повинні активніше допомагати сусідні держави.
Мир у Європі можливий тільки тоді, коли на її східних теренах виникне потужний союз держав, здатний зупинити агресію Росії. Я закликаю до єдності сусідів-поляків, тільки тоді запанує мир на наших землях.
Закінчую віршем Олександра Олеся.
Пам’ятай
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала…
Ігор ОЛЕЩУК