gazpostach

Це незабутнє перше кохання

25074Знаєте, коли тобі вже за 45, розумієш, що пів життєвого шляху ти таки пройшла. Що в цьому страшного? – запитаєте. А те, що коли озираєшся назад, бачиш, що все життя ти ганялася за якимись химерними цінностями,  будувала замки з піску, жила непотрібними ілюзіями… І що отримала? Самотність, велику, але порожню квартиру, непотрібну високу посаду. А колись!

Пам’ятаю, в десятому класі я вперше закохалася. Хлопця звали Олег. Високий, вродливий, з темними, мов ніч, очима. Він запрошував мене в кіно, водив на дискотеки, ми цілувалися під нічними зорями.  Коханий мріяв стати військовим і поїхати служити у якийсь далекий гарнізон. Я обіцяла, що куди б він не вирушив, поїду з ним. Він пішов в армію, а я вступила в університет. Закінчила виш із відзнакою. А він привіз з собою наречену.

Плач, розчарування довго супроводжували мене по житті. Я не могла забути образу. «Відшивала» усіх залицяльників. Будувала кар’єру.

Якось він зателефонував. Був уже розлученим та з дитиною на руках. Його доньці було сім років. Вона не приймала жодної жінки, не прийняла і мене. Плакала, погрожувала Олегові, що втече з дому, якщо я житиму з ними. Так він знову зник.

А я? Заприсяглася, що більше в моєму житті не буде кохання. Вже боялася цього почуття. Адже воно принесло мені стільки болю і страждань.

Через п’ять років Олег знову з’явився в моєму житті. Я ігнорувала його дзвінки, не відчиняла двері, коли він стукав.

Якось до мене на прийом прийшла жіночка. Вона розповіла, що в сусідської дівчинки серйозні проблеми зі здоров’ям. Можливо, я зможу їм допомогти. Це виявилася дитина Олега. Я не залишила їх у біді, допомогла, але з умовою, що він таки залишить мене у спокої. З тих пір минуло три роки. Недавно я побачила їх у місті. Вони гуляли в парку, їли морозиво. Разом із ними йшла молода вагітна жінка. Вони весело сміялися, трималися за руки. Це була справжня щаслива сім’я.

А я знову повернулася у свою велику квартиру, з відчуттям порожнечі і болем самотності – набагато сильнішими за біль від втраченого кохання.

Ірина Олександрівна

 







Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*