03.02.2023 09:58

Повідомити про новину

Поширити:

Цьогорічне Різдво увійде в аннали української історії вікопомними знаками і подіями. У Києво-Печерській лаврі вперше за триста літ провели Літургію українською мовою. Руський сморід нещадно вимітають по усій країні на духовному та воєнному фронтах. Велика битва за Україну вступає у вирішальні моменти.

322 доба війни. Зведення Генштабу – як виток долі – української і особистої. Ще день перед тим тривога холодила до кінчиків волосся – там, у Соледарі, Бахмуті, наші стоять – міцні і незворушні, як кремінь, але ворог кидає орду за ордою – уже й не зеків чи чмобиків, а профі, які пройшли Лівію і Сирію. Молимося за наших хлопців.

Ось що пише журналіст і воїн Юрій Бутусов, який зараз там – у найгарячішій точці світу, і може інформувати у реальному часі.

“Соледар в загрозливій ситуації. Ворог вийшов на позицію, з якої може вести вогонь по  основній трасі постачання на Соледар. На самий шлях росіяни вийти не можуть. У нас в цьому районі зосереджені значні сили, війська є, є багато людей. Є техніка. Важка обстановка для усіх зрозуміла. Потрібні дії, які цю обстановку виправлять. Потрібні не хаотичні дії, а сплановані, щоб реалізувати наші переваги крок за кроком. Тактична обстановка зрозуміла нашому командуванню, вчора у Соледарі був командувач ОУВ Сирський”.

Що відбувається у самому Соледарі? Температура ускладнює дії військ:  – 18, це треба враховувати, і це створює проблеми і нам, і ворогу. За такої температури боєздатність дуже залежить від належного постачання.

46-та аеромобільна бригада веде жорсткі оборонні бої за кожен будинок. Робить все можливе, зберігає боєздатність у надважких умовах. Десантники діють зразково, бійці довіряють командирам. Російські штурмові групи знищуються одна за одною у контактних боях на ближніх відстанях, але вони продовжують атаки і вводять у бій резерви.

Але основна загроза від росіян – це охоплення з флангів міста. Вони будуть робити усе можливе, щоб пробитись на трасу в тилу Соледару.

Згадується, як влітку тримала фронт від Соледара до Бахмута три місяці поспіль одна 93-тя механізована бригада за підтримки батальйонів ТРО. Так само ефективно поруч діють і зараз підрозділи 10-ї гірсько-штурмової бригади,  46-та аеромобільна. У нашої армії є і командири, і досвід для того, щоб ефективно знищувати росіян і перемагати в найскладніших умовах.

Ми усі переживаємо за героїв Соледару і віримо в нашу армію.

На ранок Генштаб повідомив:

“Росіяни ведуть наступальні дії на Бахмутському, Авдіївському та Лиманському напрямках, намагаються покращити тактичне положення на Куп’янському напрямку. Ворог зосереджує зусилля на захопленні Донецької області в межах адміністративного кордону. Втім, окупати успіху не мають”.

Остання фраза дає видихнути. Ми не поступилися – Соледар у наших руках. Напередодні Президент сказав, що там земля встелена трупами ворога.

Соледар, Бахмут – на стратегічній лінії постачання між Донецькою та Луганською областями. Якщо ворогу вдасться отримати тут контроль, він може використати його як плацдарм для просування до більших міст – Краматорська і Слов’янська. Через те й росіяни йдуть по трупах, не рахуються з втратами. Путіну потрібна бодай якась перемога, щоб виправдати своє божевілля.

А нам щемить, болить за наших хлопців, за їхніх матерів, які живуть зараз у пелені переживань. Хтось на теренах Інтернету написав про матерів наших воїнів так:

“Ви собі уявляєте, як вони зараз живуть? Ні, не так. Вони не живуть. Вони існують від повідомлення до повідомлення.

А між цими повідомленнями матері щось купують, збирають, відкривають рахунки, моляться, знову збирають. Гроші на рукавички, спальники, печиво, дрони, консерви, шоломи, термобілизну, турнікети, знову – дрони.

Вони не сплять вночі. Бо не можна назвати сном те поверхневе забуття, коли кожна клітинка мозку молиться, щоб її дитя вижило.

Вони працюють. Бо потрібно якось відволікатися від цих думок і молитов.

Вони вже не вміють плакати. Бо виплакали за цей час всі сльози, що їм були надані на весь час життя.

Вони тримаються і підбадьорюють своїх невісток, онуків і батьків тією надлюдською силою, яка з‘являється тоді, коли виплакані всі сльози.

Їм необхідна наша підтримка.

Згадайте, як рвалося серце на шматки, коли наші діти просто мали невдачі або вчасно не з‘являлися вдома зі школи, а телефон був вимкнений.

Це ніщо, в порівнянні з тим повідомленням, яке не дійшло…

Добу не дійшло…

Дві доби не дійшло…

Три доби не дійшло…

І тоді їх руки не можна зігріти. Ніяк не можна.

І тоді в їх очі не можливо дивитися. Бо ці очі прозорі-прозорі. Неприродно прозорі, як вікна, щойно вимиті до травневих свят.

Їх потрібно захищати. Від стресів, від несправедливого керівництва, від образ і випадкових злих слів.

Будь ласка, пам‘ятайте, що поруч з вами щоденно несуть свій тяжкий хрест ті, хто виховав і благословив наших Воїнів Світла.

Справжні героїні. Справжні”.

 

Ольга КУШНЕРИК

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.