Несподіванка: історія про маленьких щедрівників

Той вечір був морозним, зоряним і… трішечки сумним. Бо сувора доглядальниця інтернатівської дисципліни Ольга Миколаївна заборонила дітлахам «іти по людях» щедрувати.

– Темно, холодно, ще змерзнете, а відповідати мені, – казала у відповідь на дитячі прохання. – І супроводжувати вас нікому, всі ж вихователі розійшлися по домівках. Вистачить і концерту. Там теж буде і вертеп, і щедрівки.

Діти із сумом притихли.

Один лиш шестикласник Андрійко таємниче усміхнувся.

Напевно, затіяв щось, подумали однокласники. Та й усі інші інтернатівці, які знали Андрійка як непосидючого та кмітливого хитрюгу. Тим більше, що його «бригада» вже весело перезиралася.

У свою «ватагу» Андрійко приймав лише неординарних, «проблемних» для вихователів інтернату учнів. Ніколи – відмінників. Їх він та його «бригада» відверто ігнорували.

Ольга Миколаївна стривожилася. «Напевно, оті розбишаки щось замислили», – подумала і вирішила якомога пильніше приглянути за ними.

Увечері Ольга Миколаївна замкнула двері і звеліла усім вихованцям іти спати. А сама зручно вмостилася в крісло біля «проблемної» спальні.

Раз-по-раз підводилася і тихесенько, щоб не розбудити дітлахів, перевіряла, чи всі на місці.

У темряві їй здавалося, що так. «Може, й не варто було забороняти? – подумала вона. – Андрійко із сім’ї, де тата і маму позбавили батьківських прав за пияцтво. Ось Семенко, в нього ж мати у в`язниці… Чи Олежик… Бабуся віддала його під опіку, бо батьки загинули в автокатастрофі… Або ж Надійка – розумна, мрійлива дівчинка. Та батько не захотів морочитися з її вихованням, коли із сім’ї пішла його дружина, відмовившись від доньки. Мабуть, ці бідолашні діти ніколи не знали справжніх родинних свят».

Хотіла було вже розбудити «бригаду», аж раптом почула: тихесенько «рипнуло» вікно – і шепіт Андрійка:

– Швидко, поки Ольга Миколаївна спить.

«Ах, нечеми», – ледь не розреготалася вихователька. Одягнула шубу. Обережно йшла за ними, слід у слід…

Зупинилася біля найближчої хати, де саме щедрували її діти. 

І сама подивувалася їх таланту. «Ватага» дзвеніла голосами, мов злагоджений, добре зіспіваний хор.

Сяяв місяць… Виблискував та рипав під чобітками срібний морозець…

Було тихо. Інтернат спав…

Ольга Миколаївна зачекала, коли діти повернуться у приміщення.

А тоді, зітхаючи, повернулася до свого зручного крісла…

…Уранці, під час сніданку, «бригада» урочисто пригощала інтернатівців солодощами, котрі нащедрувала у селі.

А Андрійко перед усіма зізнався про свою витівку й колективний «рейд» і попросив пробачення у Ольги Миколаївни.

Світлана ТРУХАНОВА-ДЗУДЗИЛО