Коли у світах сновидінь усі знову разом

У снах приходять померлі. Живими приходять, і ми говоримо щось, кудись йдемо, чи сидимо… І там, у снах, я зовсім забуваю, що їх уже нема. Лише коли прокидаюся, то розумію, що то був лише сон. Стає мені тоді і радісно, бо наче підтримку отримала з того світу, бо таки щойно, у тих світах сновидінь ми були знову усі разом, і стає мені водночас моторошно, бо, прокидаючись вночі, я розумію, що їх уже нема поруч зі мною.

Баба Зонька приходила, відчинила оту хвіртку, що від городу, принесла мисочку малин і так хоче поговорити, нічого більше – лише поговорити…

«Нелю, тримай малинку, так зародила того року… Їч, наздровлє!» 

Мама прийшла у синій довгій сукні, так їй пасує, так їй гарно! Тато фіру приготував на виїзд, до когось на весілля маємо їхати… І там, у снах, усе таке реальне! Таке барвисте, справжнє! 

Цьоця Галя прийшла, так близько біля мене стояла, тоді почала по хаті ходити стривожено, кудись поспішала і тоді зникла, я навіть не встигла нічого запитати…

• Тобі сняться померлі? – запитую знайомого. 
• Інколи. Кажуть, що то на дощ, – відповідає задумано.

…Може, тому і йдуть дощі? Щоби ми помолились за наших рідних? Може, дощі нам про них нагадують? Може…

Неля ДРИБОТІЙ