Магічна сила коляди: цікаві факти з історії Тернопільщини

Христос родився, 

Бог воплотився, 

Ангели співають, 

Царя вітають…

Наші батьки і прадіди завжди вірили, що колядування має велику магічну силу, виконує своєрідну функцію «першого палазника», що обдаровував кожну українську родину щастям, радістю і добром. Тому у нашому краї збереглося багато легенд і переказів про чудодійну силу колядки. Зокрема, у с. Велика Горянка Кременецького району у 1733 і 1740 рр. від чуми вимирали цілі сім’ї. Щоб запобігти цьому, селяни днями били у церковні дзвони, обходили з колядками серед літа кожен двір. Пошесть відступила. У с. Мильне, що на Зборівщині, побутує легенда, за якою чума зізналася, що найбільше боїться коляди, тоді усі жителі села, незважаючи, що була пізня осінь, почали колядувати, і чума знову відступила. 

Під час радянського періоду комуністичні атеїсти гірше чуми намагалися витіснити все, що було пов’язано з релігією. Табу накладалося на святкування всіх церковних празників, наприклад, на Різдво всі мали обов’язково працювати. Замість звичних колядок складали інші, на комуністичний лад («Нова радість стала, яка не бувала: довгождана зірка волі в жовтні засіяла. Де цар був зажився, з панством вкорінився, там з голотою простою Ленін появився!»). Будь-якими засобами намагалися стерти з пам’яті народу й вертепне дійство, Маланку, що й казати, якщо навіть «засівати» на Старий рік було заборонено. З батьками учнів, які ходили до родичів засівати чи щедрувати, директори шкіл проводили виховні бесіди, погрожуючи виключити дітей з школи. 

Конфісковували та знищували шопки, костюми «Вертепу», «Маланки», як казав один із партійних працівників до учасника вертепу (ангела) в одному із сіл Тернопільщини: «Зараз я тобі ці крила швидко обріжу». Переслідування, арешти на кілька діб були, на жаль, звичним явищем життя за совітів. 

Але, слава Богу, що на Тернопільщині не було такого страшного звірства, яке було вчинене на Львівщині. Коли 6 січня 1948 р. загін НКВС розстріляв у с. Мальчиці різдвяний вертеп. З тринадцяти його учасників живими залишилося лише двоє. Декотрі з убитих мали в тілі до 16 отворів від куль. Вбили також господаря Йосипа Козака, який вийшов виглядати вертеп.

Колядники та вертеп були на той час нашою українською зброєю проти комуністичного режиму. На Тернопільщині тихенько, щоб сусіди та діти не чули, деякі господарі колядували й повстанські колядки, як наприклад:

Сумний Святий вечір

В сорок шостім році,

По всій Україні

Плач на кожнім кроці…

А за їх виконання на Сибір вже можна було загриміти остаточно.

Незважаючи, що комуністичні атеїсти закривали храми, костюми персонажів та вертепів люди зберігали у домівках. 

Наприклад, у с. Милівці Чортківського району наприкінці 1961 р. закрили церкву. Партійні та комсомольські функціонери вважали, що таким чином традиції Маланки занепадуть. Але сталося навпаки, Маланка у Милівцях набула більшої популярності, до села на свято приїжджали не тільки з Чорткова й Заліщик, а й з Тернополя, особливо студенти. Як згадують старожили села, усі вулиці були заповненні людьми.

Компартійці і міліціонери чинили перешкоди під час масових святкувань Маланки, були випадки, що навіть конфісковували костюми персонажів, але молодь за ніч встигала виготовити нові. А під час однієї зі спроб комуністів з району перетворити у Милівцях церкву на музей атеїзму вийшло все село, колгоспники залишили роботу, взявши у руки усі підручні інструменти, представники компартії втекли. 

Навіть за часів радянської влади у с. Вістря, що на Монастирищині, продовжували відтворювати давній обряд засівання з конем Василем, який практикувався до зміни в церковних календарях у ніч з 13 на 14 січня.  До речі, 24 жовтня 2022 р. цей обряд Міністерство культури та інформаційної політики додало до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. 

У 1970-1980-ті радянська влада з подивом виявила, що в Україні все ще живі народні традиції святкування Різдва. Незважаючи на всі зусилля тоталітарної системи, колядки й далі лунали селами краю.

Вже з кінця 1980-х можна було вільно колядувати. У 1990-му під час Різдвяних свят на Театральній площі Тернополя вперше виступили вертепи обласного драмтеатру, сіл Мшанець на той час Теребовлянського, Підлісне Бережанського, Галущинці Підволочиського районів. А 14 січня 1990 в 1-х фестинах народних обрядів та звичаїв Різдвяного циклу, які відбулися на Співочому полі в Тернополі, взяли участь 33 вертепи, колядували тоді так, що «йшли голоса, аж під небеса».

В. К.

На фото: Вертеп села Вербовець, що на Лановеччині. 1990 р.