Повідомити новину

Поширити:

Цього ранку падав сніг. Катруся дивилася у вікно на оту лапату красу і дуже шкодувала, що не зможе потім, коли прийде справжня зима із хрустким морозцем, виліпити із татом сніговика чи покататися на санчатах. Бо її тато вже третій місяць воював на сході.

– Десь під Донецьком, – на всі запитання дівчинки відповідала бабуся, а мама лише витирала очі й уникала відповідей. І лише іноді вмикала телевізор на новини – тоді дорослі відправляли Катрусю у ліжко, спати. Дівчинка ж тихенько вмикала світло і писала татові листи.

…Минали дні, а звісток все не було. Катруся трішки застудилася, тому мама не відпускала дівчинку на вулицю. Навідалася цього ранку сусідка, тітка Оля, разом із своїм чотирирічним сином Максимком.

– Ким станеш, коли виростеш? – поважно запитала Катя, наслідуючи дорослих.

– Танкістом, – відповів Максимко і почав стрибати по кімнаті.

– Танкістом? – перепитала Катруся і прислухалася до розмови старших.

– Кажуть, що у полоні, – долетіла до неї фраза бабусі. Й маленьке серце стиснулось від горя.

…Максимко і тітка Оля давно пішли додому, мама посиділа біля ліжка і запитала, який подарунок від Святого Миколая хотіла б отримати Катруся.

– Може, ляльку, яка сама говорить? – допитувалася вона. – А ще краще, коли моя чемна дитинка напише листа Миколаю, – додала мама і принесла зошит, ручку та гарний конверт із намальованою новорічною ялинкою.

Катруся довго й не думала, що писати. Не хоче вона отієї ляльки. 

«Будь ласка, нехай тато швидше приїде додому. Я ж була чемна, правда? Слухала маму і бабусю, вчила віршики, татові малюнки малювала. Так хочу, щоб він їх побачив. Будь ласка, Святий Миколаю!»

…На ранок перед святом під подушкою Катруся знайшла велику ляльку, шоколадні цукерки і мандаринки. Мама чомусь усміхалася і наказала Катрусі одягатися.

  • Ми їдемо на вокзал, – сказала вона. 

Катруся було завередувала, але, згадавши, що пообіцяла Святому Миколаю, чемно одягнула шубку.

Дорогою на вокзал мама придбала у крамниці великий букет троянд, перев’язаних синьо-жовтою стрічкою і Катрусі на рюкзачок почепила таку ж.

На пероні було велелюдно. Усі чогось чекали, збуджено переглядались, гомоніли.

– Прибувають, – покотилося між натовпом, і з потяга під аплодисменти і вигуки: «Герої!» почали виходити військові.

– Он наш тато, – засміялася мама, і Катруся аж підстрибнула, а мить по тому опинилася у міцних обіймах.

– Я знала, що так буде, – раділа дівчинка. І подумки подякувала Святому Миколаю, притулившись щокою до тата…

Світлана ТРУХАНОВА-ДЗУДЗИЛО