Від колисанки – до веснянки

З наймолодших літ людину оточує прекрасний, неповторний світ природи – рослини, тварини, птахи. Це яскраво відображає народна творчість: пісні, казки, легенди, прислів’я, приказки. А також колискові пісні.

Чи не найбільше тут йдеться про пухнастого милого котика, який прийшов до людей із дикої природи, приручився і став для багатьох близьким, чи, як кажуть, домашнім улюбленцем.

За дослідженнями науковців, народні уявлення, вірування, апокрифи (релігійно-легендарні твори) говорять про те, що кіт має властивість вберегти людину від злих сил, застерегти, додати їй здоров’я, сприяти у лікуванні деяких недуг. У колискових котик наводить на немовлятко спокій, сон.

Ой ти, коте, коте, не йди до роботи,

А іди до хати дитя колисати.

Котик буде воркотати, а дитина буде спати.

А на кота воркота, на дитину дрімота.

Виростаючи, дівчатка і хлопчики вже самі звертають увагу на тварин, птахів, особливо тих, які їм до вподоби, які викликають світлі, теплі почуття. Серед таких – голуб. Один із варіантів давньої дитячої заклички із села Рекшин Нараївської громади звучить так:

Не йди, не йди, дощику, зварю тобі борщику,

Поставлю на дуба, закличу голуба,

Як голуб прилете, дощик перелете.

До іншої гарної пташки зверталися маленькі учасниці і учасники зразкового аматорського обрядово-фольклорного колективу села Юськівці Лановецької громади.

Горобчику спатку-спатку, а чи був ти в нашім садку,

А чи бачив ти як сіють мак? – співають діти, зустрічаючи весну.

Ось як образно, повчально повідають вони про сороку:

Ой сорока-білобока та й кашку варила,

Ненароком скоком-боком горщичок розбила.

Заходився батько дятел сороку сварити:

«Треба було скоком-боком тобі не ходити».

З весною все оживає. Вилізли зі свого зимового сховку і комашки. Невідомий автор ніби бачить, як «Ходить жучок по ряднині, а жучиха по драбині». Юні мешканці Юськівців обирають когось із найменших бути за жучка, стають навпроти один одного у два ряди, створюють руками своєрідний місток, по якому ходить жучок, співають.

Про провісницю весни зозулю мовиться у веснянці, що відтворили дівчатка і хлопчики із фольклорно-етнографічного ансамблю «Дзумбалик» села Дністрове Мельнице-Подільської громади.

Куку, куку, птичко мала,

Ти нам співала, правду казала:

Щезла, щезла, щезла зима.

А далі чуємо: «Попід Дністровські лози ходили дикі кози». Інша колоритна веснянка – звертання до цієї стрункої тварини:

Козуню-любуню, пристань до мене,

Нічого не будеш робити в мене.

Тут можна побачити незвичайні, казкові елементи:

У мене водиця віконцем тече,

У мене горобчик хлібця напече.

Діти помічають і цікаво змальовують характерні риси птахів, тварин. Наприклад, про лелеку співають так:

А пан бузьок є вже тут – сховаймося у траву.

На обід він їсти хоче, іде собі та й клекоче.

Бузьок ходить по колу. Дівчатка і хлопчики присідають. Він співає:

Де ж ті жаби ділися, як ми їсти хочеться?

Всі від нього втікають. Кого він злапає, той іде до кола замість цього птаха. Гра продовжується.

З давніх часів люди прагнуть тіснішого зв’язку з довколишнім середовищем. Це вилилося у милозвучних поетичних рядках. Як у старовинній гаївці із Дністрового:

А ми пташку спіймили, кругом неї ступили:

Скажи, пташко, скажи, прошу, як я ім’я, ім’я ношу?

Учасники обирають дівчинку-пташку, їй зав’язують очі і вона відгадує як звати котрогось із них. Якщо сказала правдиво, то панянка, ім’я якої назвала дівчина-пташка, стає на її місце. Поширення набула така народна перлинка:

Ми голубку уловили, доукола обступили:

«Ой, голубко, чого тужиш, вибирай си кого любиш».

Цю гаївку виводять і старші, і молодші.

Маленькі аматори із фольклорного ансамблю села Мужилів Підгаєцької громади лагідними словами згадують про пташку сойчика.

Сойчику милесенький, сойчику гарнесенький,

А ми собі скоком, скоком та й візьмемось попід боки.

Закачай панчішечки та й узуй черевички.

З калинового лугу вибирай собі другу.

Сойчик із центру кола навприсядки вибирає подругу, яка стає на його місце. Гра продовжується.

Подібного змісту інша гаївка – «Зайчик». Народний піснетворець, напевно, не міг оминути увагою це пухнасте звірятко. Зайчик стає в коло. У Вербівцях Теребовлянської громади йому співають так:

Ти, зайчику, ти милесенький, ти, голубе, ти сивесенький.

Ані тобі, зайчику, ані вискочити, ані тобі, зайчику, ні перескочити.

Взуйся, зайку, черевички, поплинь, зайку, по Дунайку.

Вибирай си дівку з крайку.

Цей колоритний зразок фольклорної творчості, складений теж для виконавців різного віку, розійшовся цікавими варіантами по селах, містах.

Духовна спадщина, зокрема дитяча, яка є близькою до природного середовища, перейшла через віки, відроджувалася, відтворювалася, є значним надбанням народу.