Борщі для ЗСУ з Борщова

Виготовляє сухі борщові набори волонтерка Лариса Нестеряк з Тернопільщини. Вона знає ціну війні, адже на передовій перебуває її чоловік Віталій, кілька останніх місяців минулого року там був старший син Ілля. А двоє молодших синів, 18-річний Владислав та 14-річний Віталій, допомагають мамі.

Відчула гіркий присмак війни уже давно

Лариса Василівна Нестеряк закінчила школу у Борщові, згодом Глухівський педінститут, що у Сумській області, за спеціальністю вчитель молодших класів, Камянець-Подільський педуніверситет ім. Огієнка за спеціальністю вчитель фізкультури. Має понад 20 років педагогічного стажу, нині працює вчителем фізкультури у Борщівській НВК-гімназії №3.

Війна, як розповіла жінка, у її родину прийшла ще з початком АТО. У 2015 році чоловік пішов боронити від окупантів рідну українську землю. За кілька днів до  початку повномасштабної війни Віталій Миколайович, будучи уже військовим пенсіонером, поїхав на заробітки у Німеччину. Але повернувся в Україну і з 1 березня знову пішов служити.

Як  нашим хлопцям у зоні бойових дій, знає не з розповідей – чоловік інколи не виходить на зв’язок по 10 діб, був поранений, контужений під Ізюмом.

Син зустрів свою долю у Харкові

Старший син пані Лариси за фахом юрист, працював у Тернополі спочатку в патрульній поліції, нині є слідчим. З вересня до кінця грудня минулого року ніс службу на сході України. Якось задзвонив і попросив:

“Мамо, тату, благословіть” .

Новина була несподіваною і приємною – Ілля сказав, що зустрів свою долю у Харкові. Вікторія також юрист. 6 грудня хлопець освідчився їй, а 6 січня молодята розписалися у Борщові.

Лариса Нестеряк каже, що від початку повномасштабного вторгнення то був найщасливіший день у житті її родини. З передової на кілька днів у відпустку приїхав і чоловік Віталій Миколайович.

Син відразу сказав:

“Поки що тільки розпишемося, а весілля відгуляємо після війни”.

Мама ж постаралася зробити для дітей маленьке свято, усіх нарядила у власноруч виготовлені вишиванки, а молодятам купила однакові вишиті сорочки. Вікторія вперше одягнула вишиванку, була дуже зворушена таким подарунком і загалом нашими різдвяними традиціями.

Волонтерить щоденно

Лариса Василівна каже, що від початку війни почала роздавати у райвійськкоматі каву, чай, гуманітарну допомогу. Згодом  разом з однодумцями організовували щочетверга протягом літа «солодкі» ярмарки біля першої Борщівської школи та  збирали гроші на тепловізор.  З його придбанням суттєво матеріально допоміг і міський голова Ігор Чопик. Відправили також чимало потрібних на передовій речей, у тому числі бінокль, манокль, пікап.

А з вересня жінка взялася за виготовлення сухих борщових наборів. Сушить моркву, буряк, капусту, картоплю, цибулю, зелень, додає лавровий лист, перець, пакетик томатної пасти. Каже, що з одного набору виходить 7 літрів борщу.

Спасибі всім, хто допомагає

Лариса Василівна Нестеряк  дякує усім, хто допомагає їй волонтерити. Дівчатам, які готували солодощі на ярмарки, – Лесі Пішко, Люді Атаманчук, Наталі Шманько.

Учням школи та студентам місцевого аграрного коледжу, які плетуть маскувальні сітки. Тим, хто допомагає садовиною, городиною. Так, днями  капусту, яблука їй принесла поетеса Ганна Костів-Гуска, моркву – викладачка ПТУ Тетяна Окальська, власники магазину «Марічка»  також передали капусту та моркву, а друг сім’ї Василь Малюга привіз мішок червоного буряка.

Лариса Василівна зазначає, що бійцям на передовій завжди приємно отримувати смаколики з рідного краю. Головне, щоб люди не ставали байдужими, щоб допомагали та підтримували один одного. Бо тільки у єдності сила і перемога.

Галина ВАНДЗЕЛЯК