Про “закрома родины” і живучість старих звичок

Пригадуєте старий анекдот?

Запитання: “Що буде, якщо у Сахарі побудувати розвинутий соціалізм?”

Відповідь: “Через півроку розпочнуться перебої з піском”.

Народний гумор  сконцентровано охарактеризував сутність соціального  експерименту, який призвів до масового голоду на найродючіших землях планети і бездарного розтринькування природних багатств. Отож і доводилося державі “розвинутого соціалізму” тишком-нишком від власного народу, плюнувши на ідеологічні розбіжності й на “у советских собственная гордость”,  ходити по світу з простягнутою рукою…

50 років тому, 8 липня 1972 р., тодішній президент США Річард Ніксон оголосив про те, що протягом 3-х років СРСР закупить американського зерна на суму 750 млн доларів. Ті, хто жив у ті часи, можуть пригадати: відбувалося усе це невдовзі перед гучним відзначенням 50-річчя утворення СРСР – “союзу вільних, братніх…” і ще якихось там республік. Потужна ідеологічна машина гучно трубила на всю 1/6 частину Землі про дивовижні досягнення “нової історичної спільноти” – радянського народу в усіх сферах; посланцям “країни рад” уже було дано неофіційний наказ:  на майбутній  літній Олімпіаді у Мюнхені завоювати 50 золотих медалей; генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв, мова якого вже тоді почала набувати характерних анекдотичних ознак,  роз’їжджав республіками, проголошував промови із наголосом на “сіські масіські” (“систематически”) та “cасіські срани” (“социалистические страны”) і закликав, зокрема, Казахстан дати  наступного року 1 млн пудів зерна в “закрома родины”… Але ж недаремно гострий на язик Міхаїл Задорнов уже пізніше, з настанням “перестройки”, риторично запитував у одній своїй гостроті: “Вот говорят: “В закрома родины засыпан рекордный урожай!”. А мне интересно, где же эти закрома?”

Ось так виходило: радіо, телебачення, газети сповіщали про рекордні врожаї й про те, що “Будемо з хлібом!”, а в той же час у клятих імперіалістів, які ось-ось мали почати загнивати, доводилося купувати зерно за величезні гроші. Які можна було б спрямувати на підвищення рівня життя… Хоча навряд – їх, швидше за все, вбухали б у ненажерливий військово-промисловий комплекс або ж спрямували б на підтримку терористів, які милозвучно йменувалися “борцями за свободу”, і компартій, які ледь животіли у світі й сподівалися, передусім, на “братерську допомогу” від КПРС…