Цифри, прогнози і правда, не схожа на цукерку

Коли? Що – “коли”? Ну, звісно, що – коли закінчиться війна? Як вона закінчиться? На останнє запитання відповідь для нас, українців, видається однозначною: нашою перемогою над знахабнілим ворогом і вигнанням його за межі нашої країни.

Своїми пихатими, безпідставними вимогами, які ніяк не вкладаються у формат відносин  двох сучасних європейських держав, путінська Росія не залишила нам іншого виходу, ніж вперто боротися. Вперто (що зовсім незайве), вміло і винахідливо. Якщо загарбники з півночі сподівалися, щонайбільше, побачити урочистий вихід українських частин з місць свого розквартирування під спів державного гімну (як це було 8 років тому в Криму), то вони катастрофічно прорахувалися.

На війні величезну роль відіграє час. Точніше сказати,  своєчасність.  А також – матеріальні й людські ресурси, що мають цифрове вираження: кількість знищеної ворожої техніки й особового складу, наші втрати, кількість завданих ворогом ракетних і бомбових ударів по наших містах, кількість взятих у полон “визволителів”… Як любив повторювати великий Валерій Лобановський: “Все є число”.

Розмови про плани воюючих сторін, події, пов’язані з війною, щоденний хід боротьби і її подальші перспективи так чи інакше “впираються” в цифри і числа. Від самого  початку – і дотепер. За суто цифровими викладками чисельності збройних сил РФ і України, кількості головних видів озброєнь, здавалося, що “ловити” нам у цьому протистоянні нічого. І що сам процес “ловів” з нашого боку триватиме зовсім недовго. Як розповів, приміром, глава МЗС Дмитро Кулеба, одна висока посадова особа Німеччини у відповідь на наполегливі прохання нашого посла про допомогу відповіла: “Заспокойтеся, Herr Botschafter, через 48 годин війна закінчиться, і настануть інші реалії”.

Київ, згідно з планами російського генштабу, мали взяти за 96 годин. А на всю “визвольну місію”, доводилося чути, російськими стратегами відводилося максимум тиждень.

ЗСУ внесли суттєві корективи в ці плани. Внесли дорогою ціною й для себе. Але в міру того, як плани “бліцкрігу” почали накриватися “мідним тазом”, в оцінках української сторони почали дедалі частіше з’являтися, як видається, не зовсім доречні наразі “шапкозакидацькі” мотиви – мовляв, та нам здолати тих “орків” – раз плюнути! Найчастіше їх озвучує радник голови Офісу Президента Олексій Арестович. “Ще 3-4 тижні – і все буде закінчено, і перемога буде за нами”, – таким був лейтмотив його виступів з самого початку війни. А порівняно недавно з його вуст прозвучало вже зовсім підбадьорливе для нас: “Російське міністерство оборони розписалося в оперативній поразці”, “Це не поразка – це катастрофа, розгром”. З точки зору воєнної психології та виходячи з прагнення підтримати моральний стан суспільства, такі заяви, можливо, й не зайві; чути таке (особливо на ніч), звісно, приємно, але…наскільки це відповідає справжньому стану речей? І що буде він говорити, коли зазначені ним терміни минуть, а війна, з усіма її атрибутами, все ще триватиме? Втім подібні мотиви швидкої перемоги озвучує не лише О.Арестович.

“Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляє, що дедалі більше російських військовослужбовців не лише відмовляються брати участь у війні проти України, а й переходять зі зброєю в руках на бік України для участі у боротьбі проти злочинного режиму Путіна”.

“Логістика угруповань РФ в Україні – на межі колапсу”.

Пентагон: “У росіян закінчується високоточна зброя”.

“Точність російських ракет дуже сумнівна”.

“У Генштабі ЗСУ морально-психологічний стан військ противника оцінюють як низький”.

Юрій Костенко, голова УНП: “Втрати, які зазнала Росія, вже вийшли за межі її військових можливостей”.

Міністерство оборони Великої Британії: “Російська армія в Україні втрачає моральний дух”.

Хто з нас, скажіть, заперечував би, якби російська воєнна машина просто розвалилася? Однак мріяти про це нині – шкідлива й небезпечна ілюзія. Регулярні ракетні удари по наших містах – цьому підтвердження.  Тому видається доречним навести й думки людей, не схильних сприймати реальність за допомогою рожевих окулярів.

Найперше – дещо парадоксальна думка одного з очільників оборони Сумщини: “Ситуація складна, але розвивається успішно”.

Микола Вересень, тележурналіст: “У мене немає відчуття швидкої перемоги”.

Вадим Денисенко, радник глави МВС: “Сказати, що російська армія вже посипалася, я не можу. Ракет і бомб у неї ще достатньо”.

Марк Міллі, генерал армії США: “Конфлікт в Україні триватиме не один рік. Не скажу про десятиліття, але щонайменше кілька років – точно” (у таке вже зовсім не хочеться вірити – І.Д.)

Олександр Грузевич, заступник начальника штабу командування Сухопутних військ ЗСУ: “Чи є у противника сили? Звісно, є. Всі ці гучні заяви про те, що у них закінчуються ракети, не відповідають дійсності – за інтенсивністю обстрілів ми спостерігаємо, що все не так. Противник активно веде вогонь, особливо по об’єктах  військової інфраструктури”.

На завершення – ще один прогноз, який навряд чи здатен особливо додати апетиту: “Опір України російській військовій агресії може затягнутися на багато місяців… Путін відправляє нові партії мобілізованих росіян, а російські війська окопуються на зайнятих позиціях і планують вести тривалу виснажливу війну проти українського народу. Настав час усім третім сторонам відкрити очі на реальний стан речей: ця війна завершиться лише перемогою однієї зі сторін. Захід здатен вплинути сьогодні на результат війни на користь України, яка у ці дні обороняє не лише свої землі, а й базові європейські цінності, які щодня порушують російські варвари”.

Не дуже солодкозвучна тирада? Напевно. Гірка правда чимось схожа на таку ж гірку пігулку – ковтати її неприємно, але без неї не обійтися…

Ігор ДУДА