Наші воїни, наші богочоловіки…

Попереду дуже важкі тижні. Ізюм, Попасна, Сєвєродонецьк – напружені напрямки, де русня наступає усіма можливими силами, застосовуючи тактику випаленої землі. Сєвєродонецьк може повторити долю Маріуполя – там уже 70 відсотків будинків зруйновано. Місто майже в облозі – військові експерти кажуть, що залишилася лише одна дорога з міста, яка постійно обстрілюється. Доля країни зараз вирішується там, на сході.

Відчай і надія йдуть у цій війні поруч. Вигулькне промінчик світла – як от на Харківщині звільнили з окупації чергове село, й тут же згасне, бо у Десні, що на Чернігівщині, минулого тижня від обстрілу ракетами, виявляється, загинули не дванадцятеро людей, а вісімдесят сім! Боже, яка біда… Чому не повідомили відразу про катастрофічні масштаби? Нам дозують інформацію чи, просто, не відразу виявили під завалами стільки загиблих?.. Так повелося, що найпекельнішу правду озвучують не радники-спікери, як от Арестович, Подоляк, а сам Президент, причому перед іноземною публікою. Цього разу в Українському домі у Довосі Президент повідомив: щодня на cході гинуть п’ятдесят-сто наших бійців. І ще – там ворог переважає технікою у 20 разів.

Це те, що викликає відчай, безпорадність і навіть приреченість. Але читаю журналіста-воїна Бутусова, який у найгарячішій точці – під Сєвєродонецьким. Він пише: «Російські війська з району Попасної намагаються перерізати трасу Бахмут – Лисичанськ в районах сіл Яковлівка – Білогорівка – Берестове. Бої тут йдуть вже шість діб поспіль.

Вихід росіян до траси може означати, що основний шлях комунікацій до Лисичанську та Сєвєродонецька перерізаний, і ці міста можуть потрапити в оперативне оточення. Звичайно, наші це бачать та роблять дуже багато, щоб цього не сталось.

Оточення в такому разі буде не повним, бо залишиться ще один обхідний шлях постачання, але захистити цю другорядну дорогу буде вже важко. Звичайно, усі бачать карту, і багато питань виникає у тих, хто тримає фронт. Саме тому мені було важливо побачити обстановку на власні очі і розповісти це усім.

Географічно противника від цієї траси відділяє лише один ряд висот. А практично росіяни не можуть подолати цей останній рубіж, тому що неймовірний героїзм української піхоти та ефективність української артилерії завдають великих втрат росіянам.

Важкі бої продовжуються. Але очевидно, що у російської армії теж не безмежні сили. Вони не здатні прорвати оборону, вони намагаються продавити.

В жодному місці противник не вийшов на трасу, не прострілює її прямою наводкою, але дорога піддається обстрілам артилерії, мінометів та ракет.

Траса небезпечна через обстріли, але усі атаки ворога наразі відбито. Зможу вас максимально інформувати про ситуацію.

Українське командування розуміє обстановку і вживає заходи. Наша артилерія в цьому районі діє активно.

Наші кадрові частини у Сєвєродонецьку та Лисичанську зберігають бойовий дух, керованість. За цими словами неможливо передати, які потужні обстріли доводиться виносити, як попри втрати йдуть в бій, як тримаються.

Але поступатися ворогу тут ніхто не збирається. Сєвєродонецьк та Лисичанськ ми будемо обороняти до останньої можливості.

Мене питають бійці – «а ви не поїдете звідси?» Я розумію сенс цього питання і відповідаю, що залишусь тут, поки загрозу оточення не буде розбито разом з ударними російськими угрупованнями.

Так, у нас чимало організаційних проблем, але я не сумніваюсь, що Україна має достатньо сил, щоб зірвати цей черговий наступ путіна та перемогти у цій великій битві».

Якщо очевидець і безпосередній учасник – володар аналітичного мислення не має сумніву, то давайте і ми не будемо сумніватися. Сили і мужності нашим воїнам не позичати, а от техніки – реактивної, гаубиць дуже треба.

Стосовно перспективи постачання озброєння маємо строкаті дані. Байден підписав документ про надання допомоги Україні на 40 мільярдів доларів. Німеччина, як завжди, обіцяного не дає з якихось формальних причин. Попри загальну підтримку час від часу звучать тривожні дзвіночки, як от публікація у впливовій газеті «Нью-Йорк Таймс». Зі змісту публікації випливає, що підтримка США не безмежна, і Україна має шукати територіальний компроміс з росією. «Нью-Йорк Таймс» не вірить, що ми можемо виграти війну і навіть повернути території, які вже захопила росія. Вони не пояснюють, чому так вважають. Редакція називає попередні військові успіхи України «приголомшливими», а російське планування і ведення війни «напрочуд неакуратним». І відразу після цього пише:

«Незважаючи на це, переконлива перемога України, яка поверне територію до 2014, не є реалістичною».

Між тим, експерти кажуть, що російська пропаганда має довгі щупальці, які досягають за океан. Ця газета має своє представництво у росії, а в Україні не має. Тож на об’єктивне висвітлення годі сподіватися.

Між тим, Шольц і Макрон – за переговори. Після звірств на окупованих територіях (чого вартують лише повідомлення про масові звалтування дітей) Україна не може вести перемовини у традиційний спосіб чи навіть на паритетних умовах.

ООН виступила з ініціативою послабити санкції росії в обмін на деблокаду зерна. Лідер Африканського союзу, він же президент Синегалу, збирається з миротворчою місією до України і росії, бо без української пшениці континенту загрожує голод. Надто потерпає світ через цю війну, щоправда, у тій же ООН, здається, не усвідомлюють, що Україна під загрозою знищення, або ж просто готові пожертвувати нею заради порятунку інших. Пом’якшення санкцій лише посилить ворога і його агресію, й на такі умови деблокади Україна не пристане.

Минулого тижня ми вболівали за «азовців». Поки не дуже чітка у перспективі операція зі збереження життя сотень бійців з підземелля «Азовсталі» (росія каже про дві з половиною тисячі осіб). Президент обіцяє, що їх обміняють і повернуть в Україну. «Азовців» вивезли на окуповану територію. Навіть у такому уразливому стані бійці виглядали гідними і нескореними. Світ облетіла світлина тернопільського морпіха із пораненою рукою, який рухався під дулом ворожого автомата. Фото обростає неймовірними текстами, просто шедеврами. Ось один із них, авторства Nastka Fedchenko.

«Дивись: Христос іде. У російську тюрму.

Тільки замість хреста – зовнішньої фіксації апарат.

Тюремник покірно несе автомат.

І дивиться в спину. І заздрить Йому.

Христос ще кілька днів тому на фото усміхався.

Бруд в‘ївся в шкіру, виросла густа борода.

Йому по правді вартує великого труда

прогнати біль душі у руку і малорухомі пальці.

Христос — один із Тих, Хто освітлював морок

обложеного міста, навколо, як сарани, ворога.

Коли був поранений, чув крізь пелену болю, як лікар говорить:

«Старий, уяви: Ти на пляжі, Тобі класно, з Тобою балакає море».

Давно бракувало антибіотиків і знеболювальних.

Ліки – це розкіш. І, Господи, навіть бинти.

І – чесно? Не раз уже думав: та скільки цю лямку тягти?

Хоч захист країни – це честь для справжнього воїна.

Христос на вулиці вдихнув повітря і розправив плечі.

Скалічений, у гумових капцях, карбує крок.

І конвоїр понад усе волів би натиснути на гачок,

аби не почуватися тут ницим, зайвим, недоречним.

Якщо він виживе, про цей конвой мовчатиме довіку.

Бо буде соромно, як зараз, в екіпіровці і балаклаві.

Христос вернеться, вірю, як усі Його брати і сестри, із усіх баталій.

Тюремник вічно думатиме: я йшов за Богом? Чи за богочоловіком?»

Ольга КУШНЕРИК

Шукайте нас у Telegram та у Facebook.