Небайдужі серця: «Задля перемоги об’єднаймося на всіх континентах!»

Коли на нашу українську землю ступив брудний москальський чобіт, коли рашисти почали нищити наші міста і села, вбивати людей, повстав увесь цивілізований світ. Не знайдеться жодної свідомої людини, котра б не переймалася страшними кровопролитними подіями, які відбуваються у нашій країні.

Спершу організувались і об’єднались самі українці. Забувши про усі протиріччя, розбіжності разом взялися виганяти ворога з нашої землі. Хто взяв в руки зброю і відправився у саме пекло – на передову. Хто – став надійним тилом для воїнів, збирає допомогу, доправляє її на фронт. Причому не залежно, де б українець проживав чи на рідній землі, чи у далекому закордонні, він вперто залишається українцем – вірним сином чи дочкою своєї землі.

Сьогодні хотілося б розповісти саме про наших земляків, котрі мешкають у далеких країнах і надають величезну допомогу Збройним силам України…

Знайомтесь, Юрій Куц – уродженець мальовничих Заліщиків. Чоловік не із розповідей знає, що таке самотність і бідне дитинство. Ріс без батька – втратив його в авіакатастрофі. Мама, як розповідає чоловік, робила все, щоб дати гідне майбутнє своїм двом синам. Тож, коли Юрію виповнилося 14 років, змушена була поїхати на заробітки в Італію. Чоловік пригадує, коли проводжав її, навіть не підозрював, що наступного разу вони зустрінуться аж за 12 років.

«Я шалений мрійник. І це не перебільшення. З моїх мрій і планів завжди сміялись. Уявіть хлопчину в маленькому містечку, який мріє стати успішним бізнесменом. Та це не зупиняло мене…

У 20 років поїхав в США з 270 доларами в кишені. Планував заробити 40 тисяч і повернутися, щоб купити квартиру або відкрити бізнес. Першого ж дня в США мене «кинули»: ані роботи, ані грошей, ані даху над головою. Довелося спати у підвалі на матраці зі смітника, рахувати кожну копійку та шукати хоч мізерний шанс вибратися з бідності. Та я був впертий і твердо вірив, що в мене все вийде, та й не мав іншого виходу…

Так за дев’ять років в Штатах із помічника вантажника я виріс до власника логістичного центру та засновника семи компаній», – розповів про себе чоловік.

Сьогодні Юрій Куц – засновник семи компаній у Сполучених Штатах, загальною вартістю понад 7.000.000 дол. Його основний бізнес – логістична компанія Arena van lines.

«До початку війни я жив на дві країни – постійно літав між Україною та США. Але це свідомий вибір – не хочу обирати. У США – бізнес, в Україні – серце», – щиро зізнається чоловік.

Юрій, попри своє вже безбідне життя в Америці, душею ринув у рідні Заліщики. Завжди мріяв відбудувати це, без перебільшення, казкове курортне містечко.

 «Колись Заліщики були відомим європейським курортом. Його називали польською Рів’єрою: з класним благоустроєм, пансіонатами та усіма зручностями для відпочинку. Але з того часу залишились лише фотографії.

У мене з однодумцями є амбітний план – відновити легендарний курорт. Це буде місце для відпочинку туристів з усієї країни. Сподіваюсь, завдяки цьому проєкту життя заліщан стане комфортнішим, місто поверне собі високий статус, а завдяки туристам отримає додаткові гроші.

Тож, ми почали діяти. Наша команда вже провела кілька зустрічей. У Тернополі зустрічались з архітекторами, які можуть зробити проєкт відновлення набережної. Відверто кажучи, він складний за конструкцією і побудовою. Але абсолютно реальний. Зараз ми почали громадське опитування – на що очікує громада. І вже на основі цих побажань архітектори робитимуть проєкт нової набережної.  У Заліщиках ми мали теплу зустріч-знайомство із активістами громадської організації «Сонячний пляж». Уже є план дій. Об’єднуємо зусилля і продовжуємо роботу разом. Одна з найважливіших розмов – із головою ОТГ. Бо без підтримки місцевої влади, прозорості та гарантій – реалізувати проєкт неможливо. Головний підсумок: голова ОТГ ідею підтримує та обіцяє допомогу.

Дякую адміністрації за надання топографічної документації на землю. Це збереже час та фінанси», – потішив приємною новиною Юрій на власній сторінці у соцмережах на початку лютого цього року.

Наступна зустріч була запланована на 16-20 лютого. До цього часу вже мала бути готова відео-презентація проєкту. І оголошений чіткий план дій…

Однак в Україну прийшла війна. Юрій перебував в Штатах.

«Це був ранок. Прийшов в кафе, щоб взяти чай і круасан. Почувши новину, спершу не повірив. Навернулися сльози, від емоцій почав задихатися. Вийшов, опанував себе і зрозумів, що мушу розпочинати свій власний фронт допомоги», – розповів волонтер.

Чоловік каже, що запитів на допомогу було багато. Для себе обрав чотири конкретні напрямки – логістика, закупівля бронежилетів, касок і берців.

І якщо з доставкою гуманітарної допомоги в Україну все вирішилося швидко, то обрати надійний якісний захист для наших військових було набагато важче.

Юрій зв’язувався з виробниками бронежилетів у різних країнах. Зрештою зупинився на німецьких виробниках. Однак мусів переконатися у якості товару, тому вирушив до Європи.

«Я на сертифікати навіть не дивився. Постріляли, перевірили, а тоді вже готуємо до відправки в Україну. Розумів, що несу повну відповідальність перед людьми», – додав волонтер.

Випробування пластин проводили в Україні. Жилети під них Юрій придбав у США. До слова, вони були якісні, ще й  за мінімальну ціну. Зрештою Юрій закупив понад пів тисячі бронежилетів, які обійшлися волонтеру у 130 тисяч доларів. Їх чоловік віддає Збройним силам абсолютно безкоштовно.

«На сьогодні ми не продали жодного бронежилета. І продавати не плануємо. Продовжуємо розподіляти амуніцію, закуплену на власний кошт. На цей момент я витратив понад 270 тисяч доларів власних коштів. Наступні партії закуповуватимемо завдяки благодійним внескам.

Не втомлюватимусь повторювати: якщо ми об’єднаємось і пожертвуємо бодай по 10 дол. – врятуємо сотні життів», – каже волонтер.

Чоловік в жодному випадку не хизується своїм волонтерством. Навпаки, хоче на своєму прикладі показати іншим людям, щоб теж так робили. Сьогодні ніхто не може сидіти без діла і залишатися осторонь біди.

«Я – українець! Вдумайтесь, як гордо і тепло це сьогодні звучить! Щодня мінімум 3-4 години я віддаю для потреб армії. Для майбутнього України.

Народе України, як би пафосно і голосно це не звучало – настав час віддати належне нашій землі! Як би ми не скаржились у мирний час, наша країна дала нам багато. Вона нас вчила, виховувала, берегла, ростила та годувала. У нас є духовний, моральний і совісний обов’язок перед нащадками. Якщо його не виконати, майбутнього може просто не бути! Давайте не втрачати фокус, а нарощувати темпи оборони та допомоги!

За наших дітей сьогодні ревуть танки і стогне небо! За них наші солдати жертвують собою. В окопах, лісах і степах! У мороз, сніг і дощ захищають святу Україну. Дивлячись на них, ми маємо гризти та рвати щодня! Кожен на своєму фронті, не жаліючи сил і грошей.

Україна в нас одна і більше не буде!

Задля перемоги об’єднаймося на всіх континентах!

З нами правда, з нами Бог!

А правда завжди переможе!

Слава нації!» – написав на власній сторінці у мережі Фейсбук заліщанин Юрій Куц.

Зоряна ДЕРКАЧ