Безхатьки, які усе віддали дітям

Герої цієї публікації дуже жалкують про укладені колись договори дарування нерухомості на користь своїх дітей. «Нехай би усе йшло своїм плином», – каже  тернополянка Оксана, яка уже другий рік поспіль никається по чужих кутках. Вона і далі любить свою доньку. Але свого часу нерозважливість і уявні «повітряні замки» загнали обох у важку матеріальну скруту.

У приймах

Маючи намір написати про те, як шукають роботу і як заробляють тернополянки віком 50+, які з тих чи інших причин залишилися без роботи, я познайомилася з 53-річною Оксаною – доволі молодою з вигляду, стрункою жінкою. Власне, спільні знайомі нарадили її у ролі експерта, мовляв, знає усе, скільки вартує година праці (йдеться зазвичай про фізичну роботу) в обласному центрі, і де можна знайти такий погодинний підробіток. Однак мимоволі розмова вийшла про інше – з’ясувалося, що Оксана два роки тому залишилася без даху над головою. Отож досвід пошуку роботи у неї – не від доброго життя.

За її словами, квартиру разом з чоловіком отримали, коли працювали на бавовняному комбінаті. Він – майстром, вона прядильницею. (Жалкує, що завчасу звільнилася і не набула стажу для пільгової пенсії.) Чоловік помер рано – від онкології. Двокімнатна квартира була для них з дочкою єдиним житлом.

Дочка вийшла заміж за молодика, який торгував на базарі. Вирішили, що разом будуть займатися бізнесом. Але далі балачок справа не йшла – потрібен був стартовий капітал. Щоб отримати кредит, намовили Оксану заставити квартиру, а щоб не виникало жодних перешкод, оформити житло на дочку. Так Оксана уклала договір дарування квартири на користь дочки. Молоде подружжя взяло кредит.

«Але зять виявився нікудишнім бізнесменом – це під керівництвом матері, яка тримала лотки на ринку, він був героєм, – зауважує жінка, – а сам, хоч і мав вищу фінансову освіту, мало що кумекав». Карантин добив бізнес, борги за кредитом зростали, і завершилося усе тим, що квартиру відчужили.

Зараз молоді у Польщі, мають уже карту побиту, і не збираються повертатися. А Оксана винаймає кімнату в одинокої пенсіонерки. «Прикра жінка, – каже, – але терплю». Раніше платила за кімнату три з половиною тисячі гривень. Останнім часом платить продуктами і прибиранням у квартирі. Виявилося, що це дуже невигідно, бо господиня вибаглива, а продукти дорогі.

Оксана зізнається: у неї жевріла надія, що пенсіонерка, яка останнім часом підупала здоров’ям, укладе з нею договір довічного утримання, відтак, на старість буде мати житло. Але їхні стосунки не назвеш щиросердними, тому такої пропозиції годі чекати.

«Знаєте, не тримаю зла на дочку, зятя – вони були молоді і дурні, картаю лише себе, навіть соромно комусь розказувати, що фактично – безхатько. І ще ніколи не забуду докірливий погляд нотаріуса, коли вона дізналася, що дарую єдине житло. «А де ви збираєтеся жити?» – тоді це її запитання видавалося таким недоречними. А вона – як у воду дивилася.

Батько вподобав собі жінку, і…почалося!

Нещодавно у Верховному Суді поставили крапку у справі про визнання договору дарування недійсним. Судився батько, який проживає у приміському до Тернополя селі, із дочкою. На відміну від вищеописаної життєвої ситуації, у цій справі багато люті, ненависті – родинна ворожнеча переросла навіть у кримінальні провадження. У 2017 році після смерті дружини 67-річний чоловік вирішив, що хату та присадибну ділянку подарує дочці, яка мешкає у Тернополі. Сам запропонував, поїхав до обласного центру і в нотаріуса уклав договір. Це був не імпульсивний прояв, адже треба було зібрати усі документи, взяти довідки із сільської ради…

Набувши у власність будинок та землю, дочка сплачувала за комунальні послуги, ремонтувала криницю, провела водогін до хати, встановила пластикові вікна… Словом, дбала про господарство. Батько тримав худобу, птицю, обробляв городи – життя як життя. Ну і, звісно, виглядав дочку, коли та з внуком з’явиться на порозі на вихідні.

Ця родинна ідилія тривала, аж поки батько не вподобав собі жінку і не привів її до хати. Ось тут і почалося… Якось дійшло навіть до рукоприкладства та втручання поліції. Дочка чітко сказала: «Хата і земля – мої». З цим батько не погодився і пішов до суду, аби скасувати договір дарування. Він доказував, що уклав договір під впливом помилки – нібито вважав, що підписує документи про довічне утримання. Цьому заперечила нотаріус, яка вказала, що чоловік довго був у її кабінеті, усе читав, усе йому пояснювала, і зробив свій вибір усвідомлено. Дочка теж заперечувала про можливість помилки, бо ще за життя матері йшлося про те, що обійстя їй подарують. У 2008 році вона займалася приватизацією будинку, у 2013-у – приватизацією земельної ділянки. До того ж батько не потребував догляду – був відносно здоровим й ще допомагав їй продуктами.

Усі судові інстанції відхилили позов чоловіка, відтак він залишився ні з чим.

Отож, чи варто дарувати дітям свої маєтки – має кожен вирішувати сам, але варто при цьому розуміти усі можливі наслідки.

Щоб не залишитися без даху над головою: чим довічне утримання відрізняється від дарування та заповіту?

За договором довічного утримання майно переходить у власність набувача з дня його державної реєстрації, але він не може ним повною мірою розпоряджатись до смерті відчужувача. Своєю чергою, за договором дарування, обдаровуваний може одразу вільно розпоряджатися подарованим майном. У разі складення заповіту, майно переходить у власність спадкоємцю тільки після смерті спадкодавця.

У договір довічного утримання можна вносити зміни за згодою сторін. Внесення змін до договору дарування законодавством не визначено. Заповіт спадкодавець може змінювати, скасовувати необмежену кількість разів.

Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду у випадку невиконання або неможливості виконання його умов. Договір дарування може бути розірваний за рішенням суду протягом року з дня його укладення за певних істотних обставин (вчинення обдаровуваним злочину проти певних осіб, створення загрози безповоротної втрати дарунка та інше).

Умовами договору довічного утримання визначено догляд (утримання) відчужувача. За договором дарування, можуть бути передбачені певні дії обдаровуваного на користь третьої особи. Заповіт може бути складений з умовою, пов’язаною чи не пов’язаною з поведінкою спадкоємця.

Отож, варто зазначити, що договір довічного утримання  – надійний засіб забезпечити гідний рівень догляду та утримання. Проте, для того, щоб уникнути небажаних наслідків, необхідно завжди уважно читати умови договору і не укладати його, якщо є будь-які сумніви щодо доброчесності іншої сторони. Крім цього, важливо пам’ятати, що у разі неналежного виконання умов договору завжди є судовий порядок вирішення спору.

Невістка – у горлі кістка

Ще одну справу про страхітливі насідки дарування досі розглядають суди усіх інстанцій. Йдеться про великі маєтки: магазин на півтори тисячі квадратних метрів (його оцінено у сім з половиною мільйонів гривень), три земельні ділянки, житловий будинок та присадибну ділянку. Усе це мати подарувала дочці і спричинила таку родинну ворожнечу, що, напевно, сім’ю уже не примирити. Дарування було ще у 2016-2017 роках. Як стверджувала мати у суді, вчинила вона ці правочини під психологічним тиском дочки. Остання так напосілася, так залякала її, що та дослухалася. Суть залякувань зводилася до того, що маєтками може заволодіти новоспечена невістка – син проживав у громадянському шлюбі з жінкою, у них народилася дитина. Отож дочка переконувала матір: якщо брат (водночас син матері) помре, то усе дістанеться невістці. Чому ж вона пророчила смерть братові? Бо той невиліковно хворий. Щоправда, хвороба несмертельна, і з нею живуть довго. Але… Дочка правила своє, ще й матір залякувала, що вона теж може померти, бо відмовлять нирки.

За словами матері, на дочку мала неабиякий вплив її подруга – «ворожка» і «шаманка», яка займалася усякими «підкладами». Цікаво, що згодом ця жінка, яка вважає себе фахівчинею нетрадиційної медицини, судилася з матір’ю за ці слова, розцінюючи їх як образу честі та гідності, щоправда, нічого не домоглася.

Подароване майно увійшло у статутний фонд товариства, яке створила дочка. Власниця майже відразу намагалася виставити брата з магазину, де він провадив підприємницьку діяльність.

Тим часом мати судилася в усіх інстанціях з перемінним успіхом, і в якийсь зручний момент передала майно у товариство сина. Тепер шпаги схрестили брат і сестра. За канвою подій годі й простежити, бо цивільних і кримінальних проваджень дуже багато.

Рано чи пізно спір про родинні маєтки буде вирішено. Але, здається, ніхто насправді не виграє…

Ольга КУШНЕРИК