«Веде нас в бій борців упавших слава…»

Гімн українських націоналістів «Зродились ми великої години» –  довершений мистецький імператив, безумовне моральне веління, адресоване як сучасникам, так і майбутнім поколінням патріотів. Це – символ незламності людського духу, віддзеркалення  духовної величі волелюбного  народу.  Текст, що був  створений Олесем Бабієм ще у 1929 році, з роками не втрачає своєї актуальності. Не дарма ж його покладено в основу маршу Збройних сил України.
Окремі рядки цього величного славня вже стали відомими афоризмами, тож часто зринають у свідомості мимоволі, коли виникає потреба вивести із оціпеніння  колег по громадській діяльності, коли тих доймають розчарування та емоційне спустошення через невтішні результати нещодавніх виборів.
Не секрет, що в умовах авторитарного плутократичного режиму ідеологічним партіям відводиться роль безнадійних аутсайдерів  виборчого процесу. Адже олігархічні партії та їх численні  клони одержують необмежене фінансування,  потужну візуальну рекламу (білборди, банери, інформаційні стенди), величезні наклади партійних газет та агітаційних матеріалів високої поліграфічної якості, майже цілодобову рекламу на місцевих  радіо і телебаченні. Такий нахрапистий арсенал дає змогу захопити легковірного  виборця на рівні його підсвідомості, аби той не зважав на об’єктивну критику, а знову і знову голосував за розкручений партійний бренд.
Ці протиправні надмірності правлячої еліти вже не вважаються такими із запровадженням механізму державного фінансування політичних партій. У такий спосіб планують  зменшити ризики політичної корупції, створити умови для чесної і вільної політичної конкуренції, сприяти розвитку нових партій. Тож з другої половини 2016 року десятки і сотні мільйонів гривень державного фінансування одержували партії, які на виборах отримали 2% голосів виборців. Також їм повертали частину витрат на передвиборчу агітацію. Але  вже 2 жовтня 2019-го новообрана Верховна рада скасувала фінансування партій, що не подолали 5% бар’єру на виборах, зрозуміло, щоб ускладнити життя потенційним конкурентам.
Аналогічну мету переслідує і Виборчий кодекс (прийнятий у липні 2020 року), який узаконив ще більшу дискримінацію,  запровадивши удесятеро більші розміри грошових застав за участь партій у виборах. Проте ці нюанси залишилися поза увагою виборців. Принаймні на Лановеччині рідко хто знав, що розмір застави за участь партій  у виборах депутатів Кременецької районної ради  сягав 87 000 гривень, а  депутатів  Тернопільської обласної ради – 185 000 гривень. Хіба не парадокс, що сьогодні грошова застава кандидата у мери міста Лондона   становить 13 000 доларів, а кандидата у мери Києва – 167 500 доларів?!  Тож не дивно, що такі креативні ідеологічні партії, як «Сила і честь» Ігоря Смешка, Соцпартія Олександра Мороза не змогли поборотися за депутатські мандати більшості районних та обласних рад.  Тепер під загрозою їхня участь у ймовірних позачергових парламентських виборах. Адже для реєстрації виборчого списку кандидатів у депутати в загальнодержавному окрузі  партія має внести 4 мільйони 173 тисячі гривень застави.
Що ж до результатів місцевих виборів на Тернопільщині, то вони гідні подиву. Адже переможцями виявилися регіональні організації парламентських партій та їхніх замаскованих союзників. Ці політичні сили відповідальні за прийняті Верховною Радою антинародні закони, за злочинні постанови Кабінету Міністрів, за реформаторські прожекти президентських адміністрацій, за бездіяльність та злочинну халатність очільників обласних рад та облдержадміністрацій. Вони співучасники  повальної деіндустріалізації країни, яка наглядно простежується на Тернопіллі, де ліквідовано усі стратегічні промислові потужності.
Більшість виборців цього не забули, але відсутність якісної альтернативи в особі ідеологічних партій спонукали їх обирати із того, що є. Тим паче, що висуванці політичних партій «Європейська  солідарність» та «Слуга народу» (два чоботи – пара), хизувалися новими проектами у сфері дорожнього будівництва, благоустрою райцентрів області, що були заздалегідь профінансовані із загальнодержавних фондів.
Теперішня парламентська монобільшість бралася за розслідування злочинної діяльності урядів Яценюка-Гройсмана щодо десятикратного здорожчання тарифів,  розтранжирення бюджетних коштів, невиконання державного замовлення із постачання у Збройні сили стратегічних видів озброєнь, зокрема танків «Оплот», а ще з приводу запровадження механізмів зовнішнього управління, що загрожують державі втратою суб’єктності. Але з моменту гучних заяв Володимира Зеленського справа не зрушилась з місця ані на йоту, а занепад виробництва та економічна криза сягнули критичної межі. «Опозиційна платформа – За життя» пропонує свій варіант  оздоровлення вітчизняної економіки – через відновлення всебічних зв’язків із Росією.
А що думають з цього приводу позапарламентські ідеологічні партії? Про це дізнаємося із статті Олександра Мороза «Передбачення», що була опублікована в газеті «Голос України» напередодні цьогорічного свята Покрови.
«Протидіяти агресору можна тільки військовою силою і єдністю суспільства. Ні в тому, ні в іншому напрямку впродовж шести років (як і раніше) влада нічого не робила… В таких умовах зрозумілими стають смертельно небезпечні виразки для держави і суспільства: розкрадання бюджету, розтранжирування створених раніше основних фондів, деградація освіти і науки, руйнування системи охорони здоров’я і соціальної сфери взагалі. До незнаних у світі масштабів і форм розрослася корупція. Вона стала інструментом управління, бо корупцією пронизані всі інститути влади, найбільше – правоохоронні та близькі до них структури: СБУ, поліція, суди, фіскальні і митні служби… Зв’язані круговою порукою, прикриті законними повноваженнями і погонами, захищені практикою безкарності і вседозволеності, ці сотні і тисячі чиновників стали ядром кримінальної (!) держави. Розбити це ядро, звільнити населення від іга зажерливих представників влади – завдання тепер надзвичайно складне, його непросто забезпечити навіть відновленням смертної кари, до чого, схоже, доведеться вдаватися.
Сутність держави спотворена. Вищі інститути влади формуються олігархатом, тому закономірно держава прислуговує йому. Середня ланка управління поглинута корупцією. Тобто, надбудова суспільства йому – суспільству – ворожа. В загальній масі кожен кинутий напризволяще, втрачене почуття причетності до справ держави, колективу, місця проживання. Людей зрідка об’єднує хіба протест проти свого стану, інколи – проплачені акції. Це не згущення фарб песимістом. Це реальна картина квазідержавності, напівколонії».
     Процитований уривок вражає оголеною правдою життя, зокрема антикримінальним радикалізмом. Осмислюючи суспільні ризики, ерудований політик називає речі своїми іменами: «Чи бачать наші зарубіжні «наставники», що відбувається знищення держави? Поза всяким сумнівом: їм це і потрібно. Потрібно, щоб у центрі Європи була країна (чи хоч би територія), не здатна на ефективну суб’єктність, повністю залежна від зовнішнього управління, з достатнім резервом дешевої робочої сили і доволі містким споживачем імпортованої продукції та джерелом сировини. Йдеться про буфер між Заходом і Росією, орієнтація якого проти останньої підтримуватиметься і далі збройними сутичками в Донбасі, й анексією Криму. Власне, втрата Криму, цілком ймовірно, була санкціонована Заходом, як і протидія локалізації воєнних дій на Донбасі.
      З огляду на факти кричущої безгосподарності та відвертого шкідництва з боку попередньої влади  напрошується висновок, що  проводирі Майдану повели багастраждальну Україну тим облудним маршрутом, що його спланували зарубіжні «наставники», тобто міжнародна мафія, спільно із спецслужбами імперіалістичної Росії.  
      А ще Олександр Мороз таврує зневагою олігархів,  які  зумовлюють суть зовнішньої і внутрішньої політики, докоряє Президенту, що він мириться із безглуздям зарубіжних наглядових рад в державних кампаніях, акцентує увагу на афері щодо продажу земель запасу та резервного фонду, вказує на корупційні аспекти реформаторства Уляни Супрун.
До розряду найболючіших політик відносить проблему масової трудової міграції українців, коли «люди поодинці тікають із землі обітованої, від фальшивих месій». Так ризикуємо проминути точку неповернення, коли задекларований діючою Конституцією курс на побудову правової, соціальної, демократичної держави  виявиться недосяжною мрією.
Тому вкрай необхідно запровадити реальне народовладдя, виявити дієві форми та інструменти його функціонування. Досвідчений  державотворець наполягає на зміні конституційного ладу, щоб у Конституції України  була втілена суверенна воля народу з усіх питань життя країни. Цьому сприятиме референдум за народною ініціативою. Олександр Мороз констатує, що текст вдосконаленої чинної Конституції підготовлений давно, щоправда, його варто доповнити деякими положеннями, що їх зможе напрацювати позапартійна науково-експертна група (яка згодом буде дорадчим інститутом при найвищому представницькому органі – Всеукраїнських Установчих Зборах).
Озвучені ініціативи Олександра Мороза логічно вмотивовані і їх варто прийняти за основу під час вироблення альтернативної (народної) програми українського державотворення. Гарантом реалізації цього проекту може виступити громадянське суспільство. Але воно досі перебуває в аморфному стані, бо процес його формування та структуризації планомірно гальмується діючим режимом. Провладна верхівка маніпулює свідомістю співвітчизників, адже видає за громадські ініціативи провокативні акції невеликого загону ура-патріотів, що стали прислужниками олігархічних кланів. Аби громадянське суспільство доросло до статусу Третьої сили – дієвого посередника між владою та широкими верствами населення, бракує потужного громадянського руху. На цьому наполягали вітчизняні науковці – учасники проекту «Україна – це ми», що  відображено у науковому альманасі «Кроки до громадянського суспільства», Київ, 2004 р. )
Скептики вклинюють репліку, що вони теж мастаки висловлювати гіпотези, але нехай  ті науковці спробують згуртувати та націлити на тривалу жертовну співпрацю аполітичне і деморалізоване населення.
Тут у пригоді стануть дієві форми та інструменти  функціонування громадянського суспільства. Про них згадує Олександр Мороз, а деякі лановецькі активісти вже пропонують для апробації власну модель ефективної громадської взаємодії, що висвітлена у примірному Статуті районних комітетів громадської ініціативи «Естафета поколінь» (опублікований «Свободою» у №№ 51, 62 за 2010 р. та  №3 за 2011 р.)
Новаторство проекту полягає у тому, що в основу діяльності громадської організації покладено ідеологію українського націоналізму, яка довела свою ефективність у буремні роки збройної боротьби українського народу за свою державність, спирається на демократичні принципи і творчу ініціативу мас. Прямо протилежний підхід до справи демонструють деякі сучасні «націоналістичні» партії, пропонуючи  своїм членам дуалізм незавидного вибору: підневільність «сліпого знаряддя» у чужих руках, або ж приреченість «гарматного м’яса».
Прагматики висловлять сумніви щодо реалізації цього задуму, посилаючись на брак фінансування. Ми ж нагадаємо, що згідно з теорією Степана Бандери успіх національно-визвольної боротьби забезпечує тріумвірат обов’язкових умов, які, за будь-яких обставин не змінюють своїх позицій. Так, на першому місці завжди перебуває комплекс революційних ідей; на другій позиції  – спільнота однодумців, що здатні втілювати ідеї у життя; а фінансове забезпечення є похідним – третьорядним.
Щоб проект успішно стартував і динамічно розвивався, достатньо лише прорвати інформаційну блокаду, тобто надати  громадським об’єднанням
гарантовані квоти у контенті місцевого теле-радіоефіру. Тут маю на увазі обласні теле-радіокомпанії, що продукують програми суспільного мовлення за кошти державного бюджету. Якщо комітети громадської ініціативи одержать безпосередній доступ до цих програм, то конституційні права місцевих жителів щодо свободи слова будуть реалізовані якнайповніше. У кожній області асоціації комітетів громадської ініціативи  могли б опанувати дві години щоденного мовлення, бажано із 19 до 21 години. Для прикладу, якщо в усіх 56-ти  ОТГ Тернопільщини діятимуть комітети (центри) громадської ініціативи, то щотижня кожен із них отримає 15-ти хвилинну квоту ефірного часу.
На початках цього більше ніж достатньо, адже у новостворених  ОТГ громадсько-політичне життя перебуває у сон-дрімотному стані. А використовувати  дорогоцінний ефірний час на порожню балаканину, примітивні «панельні» дискусії, чи на висвітлення історій неблагополучних сімей – нерозумно й аморально. Бо практична допомога потребуючим набагато важливіша від зарозумілого моралізаторства.
Необхідно, щоб сюжети громадського мовлення інформували про  гострі соціальні конфлікти, про дієві методи  їх усунення, висвітлювали сміливі експерименти місцевих господарників, винахідників та раціоналізаторів, пропагували новації гуманітарної сфери, зокрема щодо практики проведення громадських експертиз, орієнтованих на підвищення політичної культури жителів регіону, а особливо на формування об’єктивної  громадської думки.
Згідно зі Статутом редакційну політику комітетів (центрів) громадської ініціативи здійснюють колегіальні керівні підрозділи – ради громадських активістів, а  реалізацію затверджених заходів –  виконавчі органи –  громадські управи, чисельністю 3–7 штатних працівників. Останні матимуть за обов’язок проводити щомісячні відкриті засідання громадських об’єднань із дотриманням принципів народної демократії та вимог чинного законодавства. Тому дуже швидко на повістку дня таких засідань будуть винесені питання стратегічного значення, насамперед, про недопущення розпродажу земель запасу та резервного фонду, заради створення сприятливих умов для розвитку фермерського руху як запоруки продовольчої безпеки держави та перспектив  зайнятості в аграрному секторі.
Не залишаться поза увагою і факти ігнорування  посадовими особами прогресивних громадських ініціатив, або ж перешкоджання підприємницькій діяльності, як і питання дотримання суб’єктами господарювання умов  ліцензування, легалізації робочих місць та їх відповідного оподаткування. Здійснюватиметься моніторинг фінансових звітів органів влади про  використання коштів місцевого бюджету. Усе згадане може стати реальністю вже у близькій перспективі, адже у цьому є інтерес регіональних організацій  ідеологічних партій, які звикли завойовувати симпатії виборців не за рахунок облудних обіцянок, а шляхом планомірного  виконання задекларованих партійних програм.
Варто зауважити, що такий проект стартував у вересні 2002 року, з нагоди 60-ї річниці створення УПА, пройшов етап удосконалення через процедуру  громадських експертиз, а завдяки численним публікаціям у місцевих газетах (найбільше у «Свободі») став фактом громадсько-політичного життя Тернопілля. Тож напередодні 29-ї річниці Всеукраїнського референдуму про незалежність закликаємо потенційних однодумців долучатися до розгортання потужного громадянського руху «Естафета поколінь» шляхом легалізації у територіальних громадах  ініціативних груп, чисельністю 10-15 свідомих патріотів, які готові продовжити інтелектуальну боротьбу за те, аби наступні покоління українців почувалися повноправними господарями на дарованій Богом землі, а революційні ідеї української нації  мали  благотворний вплив на формування міжнародної політики.
Василь Неручок,
голова Лановецької РО КУН,
координатор ініціативної групи
«Естафета поколінь» м. Ланівці
 
Олександр Мороз
(Із збірки «До булави треба голови»)
Еліті
Бунт внутрішніх еміграцій – для чого,
кому, кого?
                                 Т. Севернюк
 
Де ви – знавці, оцінщики і судді,
Коли сьогодні схиблений маршрут?
Хіба не видно, чи не чуть посутній
Злодійський крен, зловісний скрегіт пут?
Ви все ждете, щоб з відстані вказати.
Хто помилявся, в чім помилка є,
А заодно епітети роздати,
Самовдоволення потішити своє.
 
Я не ховався. Піднімався, падав.
Душа кривавить від образ і змов.
Але ні разу там – на барикадах –
Я вас не бачив – вдатних до розмов.
З пророблених частково фоліантів
(Для звань, посад чи власних реноме)
Ви пізнавали світ іще від антів,
Сучасний світ для вас – кіно німе.
 
За частоколом злих стереотипів,
Де чорно-білі фарби і думки,
Ви боїтеся, щоби хтось не випав
Із сажі чи словесної муки.
Земля тим часом корчиться в пологах.
Країна – викидень, чи має право жить?
Ви де, – в лакеях, у «геройських» блогах?
Хай мимо вас історія біжить?
 
Еліто! Відклади свої турботи,
Час істини сьогодні настає.
Себе зміни і піднімись на спротив.
…Якщо є совість.
Й ти, еліто, є.