До Господа по хлібчик…

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
…А серед них скільки було дітей!..
У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років.
Варто знати і пам’ятати, що перша спроба організації штучного голодомору  на Тернопільщині була здійснена більшовиками під час так званої політики «воєнного комунізму» у період Галицької Соціалістичної Радянської Республіки і «Галревкому», так званого уряду, (липень – вересень 1920 р.). За спогадами наших краян та істориків, краєзнавців, зокрема В. Вериги, у той час в Тернополі щодня хоронили померлих від голоду. І це – коли збирали врожаї! Що й казати, якщо у таких хлібних районах, як Борщів, Бучач чи Гусятин також були зафіксовані смерті від голоду… Слава Богу, що тоді більшовиків прогнали, бо наслідки цієї політики були б катастрофічними.
Голодомор 1932–1933
Він був наймасштабнішим. Тоді щохвилини в Україні помирали 24 людини. У той період усі українські громадські організації нашого краю, яких очолювали здебільшого священники, робили все для порятунку братів за Збручем.
Убивство голодом було ретельно продуманою та замаскованою каральною операцією комуністичного керівництва. Передусім, в українських селян відібрали вирощене ними зерно, а далі шляхом обшуків та численних натуральних штрафів  – останні крихти хліба. На початку 1933 р., заборонивши виїзд із охопленої голодом республіки, селян позбавили останніх надій на порятунок.
Здавалось би, режим досягнув свого. Українське село змовкло. «Пасха… А на селі людей і не бачити. Раніше було веселилися люди. Гойдалки, гармоні, забави всілякі, а сьогодні всюди смуток і голод», – писав у квітні 1933 року у своєму щоденнику Іван Білоус із Харківщини.
Але голодомор не зламав український народ. Мільйони тих, хто вижив, навчали дітей і онуків шанувати хліб як найвищу цінність, берегти кожну його крихту, бути вдячним за людську доброту, прагнути до свободи.
Ми завжди повинні пам’ятати про цю катастрофу українського народу.
Нині на Тернопільщині у селах: Біла, Мушкатівка, Русилів, Ангелівка, Борщівка, Вага, Пищатинці та ін. встановлено хрести-знаки на знак вшанування пам’яті замордованих голодомором.
У суботу, 28 листопада із запалених свічок викладуть великий хрест – символ страждань і віри в воскресіння. Духовенство відслужить панахиду за померлих. А пам’ять померлих від голоду вшанують хвилиною мовчання.
Також свічки поставлять і біля пам’ятника жертвам голодомору 1932-1933 років, встановленого біля церкви Різдва Христового.
Традиційно цього дня відбудеться й акція «Запали свічку». Долучитися до неї зможуть усі охочі, засвітивши на підвіконні свого помешкання вогники лампадок.
…Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти…
Мільйони людських життів, сотні тисяч невинних дитячих душ… Вони волають до нас про пам’ять…
Підготував
Віктор КАРПОВИЧ