Останній романтик в архітектурі

Минулого тижня у програмі Мандрівного фестивалю документального кіно Docudays UA відбулася спеціальна подія – презентація ілюстрованих лекцій, приурочених до 160-ї річниці від народження видатного архітектора, викладача та теоретика мистецтв, професора Яна Сас-Зубжицького (1860 – 1935). Команда фестивалю провела її у партнерстві з публічними бібліотеками у Товстому та Заліщиках.
На жаль, ім’я маестро Зубжицького мало відоме в Україні. І це несправедливо щодо людини, котра залишила величезну творчу спадщину – у камені, цеглі, кресленнях та книгах. Йому належить більше 120 архітектурних проектів, реалізованих на широкому географічному просторі: від Кракова до Чорткова. Він є автором більш ніж 250 проектів будівництва, реконструкції та реставрації. Кожен з них – унікальний, немає жодної копії. Здебільшого це були творіння сакральної архітектури: костели, церкви, монастирі, каплиці. Найбільш відомі: костел святого Йосифа на краківському Підгір’ї, костел місіонаріїв у Тарнові та костел і монастир капуцинів на львівському Замарстинові. Багато у його творчому доробку будівель світського призначення, як громадських, так і приватних. Чимало, на жаль, проектів не вдалося втілити через брак коштів та воєнне лихоліття, а також багато будівель не збереглися до наших часів у первинному стані.
Зубжицький є нашим земляком з теплого Поділля – народився у містечку Товсте Заліщицького повіту. Звісно ж, маестро не міг не обдарувати своїми творіннями рідний край. В сучасній Україні найбільше з них розташовано саме на Тернопільщині. Є серед них справжні архітектурні шедеври, як то церква Архістратига Михаїла у Товстому та костел домініканців у Чорткові.
Окрім згаданих, інші творіння Яна Зубжицького збереглися також у Підгайцях, Антонові, Рожанівці, Ангелівці.
Ян Зубжицький був багатогранною особистістю, «людиною Відродження». Він не обмежувався практикою архітектора – впродовж багатьох років викладав мистецтво архітектури у Львівській політехніці, заснував власну школу архітекторів, видав не один десяток книг і кілька сотень статей, був активним діячем пам’ятко-охоронної справи, реставратором, автором підручників з історії та теорії архітектури. Впродовж життя відстоював власний стиль у мистецтві архітектури, що сформувався завдяки усвідомленню культурної самобутності слов’янських народів. Архітектура Східної Європи, на його переконання, має зберігати особливості слов’янських культур, що живляться традиціями будівництва Київської та Галицької Русі, давньої Речі Посполитої.
Він сприймав архітектуру як засіб для передачі важливого змісту, що формується з культурної самобутності кожного краю, природного та історичного ландшафту. Це зміцнює ідентичність кожного з народів та збагачує розмаїття їхніх малих батьківщин. З властивою йому безкомпромісністю, відкидаючи модерністські віяння в архітектурі, він невдовзі став об’єктом критики тих мистецтвознавців, котрі називали його архітектором, який запізнився на одне покоління, останнім романтиком в архітектурі. Але прихильність Зубжицького до романтичної та історичної традиції власної малої батьківщини залишалася завжди непохитною. Жоден інший архітектор, такою ж мірою, як він, не взяв на себе роль захисника традиційних цінностей та регіонального колориту в епоху революційних змін в мистецтві та техніці архітектури.
Власний романтичний погляд на історію рідного краю, його культурну спадщину він успадкував від батька, Марцела Зубжицького, багаторічного вчителя народної школи у Товстому, який також, поза сумнівом, заслужив вдячну пам’ять від нащадків. Під час візиту команди Docudays UA до містечка вдалося відшукати його могилу на міському цвинтарі. Дякуємо за допомогу місцевому мешканцю та досліднику спадщини маестро панові Петрові Олійнику.
Варто згадати й те, що Сас-Зубжицький залишив нащадкам ще й розлогі спогади про свій час, край і свою родину, які ще чекають на українського перекладача і видавця.
Олександр СТЕПАНЕНКО