Біда, що прийшла на світанку

Про цю історію я довідався ще малим хлопцем в селі, слухаючи розмови приятельок моєї бабці, які разом з нею збиралися на призьбі біля хати. “Ой, шо то було, шо ті совіти виробляли з людьми… Кольбом (прикладом гвинтівки) межи плечі… Ті пакунки, шо люди назбирали, копали чобітьми… Всєх зігнали, як ту худобу, і повели до стаціїї”.
В школі я, звісно, нічого подібного не чув. Там розповідали, що радянська влада принесла на землі Західної України мир і щастя, а оті “українські буржуазні націоналісти” лише й мріяли про те, як знову загнати народ у панське ярмо. І вимагали у школі читати твори  Остапа Вишні та Ярослава Галана, в яких отой український та ще й  буржуазний висміювався і гнівно таврувався… В таких от умовах формувалося кілька поколінь “західняків”, які добре засвоїли, що вдома і серед друзів (найближчих) можна говорити одне, а на роботі, в школі, інституті – зовсім інше…
73 роки тому, 21 жовтня 1947 р., відбулася наймасовіша депортація населення Західної України до Сибіру. Проводили її з метою нейтралізації повстанського руху. Досвід подібних акцій каральні органи СРСР уже мали – кількома роками раніше були проведені такі ж швидкі і такі ж злочинні депортації з рідних земель чеченців і кримських татар. Отож особливих проблем (якщо не вважати такими  страждання десятків тисяч ні в чому не винних людей, що, звісно, до уваги не бралося) у виконавців акції  не виникло.  І розробляли її співробітники МДБ за всіма канонами воєнної операції. До неї було залучено 30 тис. солдатів і 15,750 – з керівного складу силових відомств. Ще в темряві, о 6-й ранку, до осель вдиралися озброєні військові, проводили обшуки, конфісковували (тобто грабували) майно  і давали не більш як пів години на те, щоб зібрати речі.  Вся оця навала (чисельністю, фактично, 3 дивізії) протягом доби виселила майже 27 тис. родин. Серед них – близько 19 тис. чоловіків, понад 35 тис. жінок і більш як 22 тис. дітей. Всього – понад 76 тис. “врагов народа”. З Тернопільщини було вивезено 15508 осіб. Під час тривалого  транспортування в товарних вагонах сотні літніх людей і дітей померли. На депортованих чекала каторжна праця на копальнях і в колгоспах Сибіру. Крім цього, 5264 родини (понад 15 тис. людей), віднесених “народною владою” до “активних українських націоналістів” під конвоєм були відправлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві.
Коли приятельки моєї бабці згадували ті часи, вони хитали головами, а дехто витирав куточком хустини сльозу…
Однієї цієї акції 21 жовтня 1947 р. було цілком достатньо, щоб закласти в природу жителів Західної України стійкий ген неприязні до Москви, незважаючи на всі зусилля її ідеології щодо створення “єдиної історичної спільноти радянських людей». Бо якщо в твоє помешкання  вдираються на світанку, забирають те, що тобі належить, а тебе та ще й з маленькими дітьми в закритих “товарняках” везуть далеко-далеко – в холодний і чужий світ, в оту “історичну спільноту” віритиметься важкувато…
Зате нині історична пам’ять підказує: чим далі від Москви – тим безпечніше і краще.
Ігор ДУДА