У Струсові роздають землю на «холерному» цвинтарі?

До редакції зателефонувала Марія Цісик, жителька с. Варваринці Теребовлянського району (село належить до Струсівської сільської ради) й повідомила, що у Струсові приватизують землі колишнього цвинтаря. За її словами, колись під лісом було кладовище, де захоронювали померлих від холери. Про це свідчили надгробні пам’ятники, до того ж, дехто з місцевих старожилів пам’ятає, що такі захоронення були. Донедавна тут стояв кам’яний пам’ятник із вибитими датами народження та смерті. Марія Цісик каже, що з онучкою сюди приходили, щоб сфотографувати на телефон цей доказ людських поховань, однак пам’ятника уже не було… Залишилася лише фігура.
20 травня на сесії Струсівської сільської ради затвердили технічну документацію на приватизацію майже сорока сотих землі саме на місці «холерного» цвинтаря. Цю землю виділили місцевому жителю під город. Жінка обурюється, вважає такі дії сільських депутатів та сільського голови щонайменше аморальними, адже на людських кістках не господарюють. Знову ж таки, за словами Марії Цісик, на сесію викликали поліцію, мабуть, боячись людського гніву. 
Знаючи про наміри «приватизувати холерний цвинтар», жінка зібрала 107 підписів місцевих жителів під зверненням не роздавати землі на цвинтарі. Інакше це стане плюндруванням моральних звичаїв, неповагою до померлих. До того ж, викликає засторогу, чи не «прокинуться» потривожені людською діяльністю збудники холери? «До коронавірусу нам бракує ще й холери», – занепокоєно каже жінка.
Я зателефонувала до Струсівського сільського голови Романа Бойка. Він підтвердив, що й справді 20 травня на сесії сільської ради затвердили технічну документацію для приватизації земельної ділянки місцевому жителю. Водночас заперечив, що землю відведено на колишньому «холерному» цвинтарі. «Немає такої інформації – ніхто у селі такого не пам’ятає. Вважаю, що це надумано. Той чоловік, якому затвердили документацію, користується земельною ділянкою з дев’яностих. Йому офіційно виділили землю у 1997 році. І коли землеупорядник надав сільським депутатам відповідне рішення з тих часів, у них зникли сумніви й проголосували «за». У цій околиці є багато забудов, то що – усі ці будинки зносити?..» – відповів Роман Бойко.
А чому поліція була присутньою під час проведення сесії? Сільський голова каже, що викликав, аби запобігти маніпуляціям, на кшталт: депутати творять беззаконня. «Раніше викликали поліцію наші опоненти, які часто закидають нам різні звинувачення, а потім тиражують в Інтернеті. У рік виборів просто таки засилля «чорного піару», – пояснив Роман Бойко і додав: «Я християнин, ходжу до церкви. Ми громадою доглядаємо цвинтар у селі, і, мабуть, зразковішого немає в усьому районі».
 Про зібраних 107 голосів сільський голова вперше чує – на сесію із жодним документом не зверталися. Ті люди, які прийшли у приміщення сільської ради на час розгляду питання про приватизацію землі, за його словами, після з’ясування усіх обставин не стали заперечувати щодо затвердження документації.
Та все ж список місцевих жителів із підписами є – Марія Цісик надіслала редакції фото петиції із підписами.
Чи був у Струсові «холерний» цвинтар? В світовій павутині жодної згадки про нього немає. Звісно, це не означає, що його насправді не було. Варто було б для з’ясування обставин звернутися в архіви, до церков – може, збереглися облікові книги. Наразі про «холерний» цвинтар на території теперішньої Струсівської сільської ради у публічній площині згадок немає. 
А от стосовно минувшини Тернополя, то в дослідженнях Ігоря Дуди йдеться про пошесть азіатської холери, яка за п’ять місяців (травень-вересень 1831 р.) забрала життя близько 1 300 мешканців міста (майже 10% населення). Були зачинені школи, церкви, костьол, синагоги, заборонені зібрання. Служби Божі відправляли на Торговій площі. Для заражених хворобою побудували бараки. Завдяки ініціативі о. Мауриція Полонского на пожертви громадян збудували шпиталь над ставом. Жертви епідемії ховали на східній околиці міста в окремому цвинтарі, зліва від гостинця на Гаї Великі. Найвищу смертність зареєстровано у спекотному серпні. Останньою офірою пошесті була молода тернополянка Анастасія Онуферко. На тому ж місці було поховано тисячі тернополян, яких скосила холера 1770 р. Отож, цілком ймовірно, що пошесть була і на Теребовлянщині.
 

В Україні збудник холери виявляють майже щороку

 
Холерний вібріон (збудник холери) виявляють у водоймах найтепліших українських регіонів щоліта. Однак епідемічні спалахи цього захворювання виникають лише в окремі роки. Так, під час спалаху 1994-1995 років на холеру захворіли більше 1300 осіб та було виявлено майже 1000 осіб, які виділяли холерний вібріон без проявів захворювання, тобто були вібріоносіями його збудника. Спалах у
Сімферополі у 1994 році був пов’язаний із завезенням інфекції із Туреччини, а пусковим фактором епідемії стала вода, а потім холера передавалась контактно-побутовим шляхом через забруднені руки.
Протягом 2000-х років епідемії холери не реєстрували. Водночас були виявлені окремі поодинокі випадки носійства збудника холери у клінічно здорових осіб у 2000, 2001, 2003, 2007, 2009 роках у Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській областях та АР Крим. Також зареєстровано випадок захворювання на холеру, завезений з Індії в Сумську область у 2007 році.
У 2010 році небезпечні для людини культури холери були виявлені в м. Ялті АР Крим у річковій воді при впаданні в море, у морській воді в акваторії пляжу та у стічних водах інфекційної лікарні. У 2011 році
зареєстровано спалах холери у м. Маріуполі Донецької області, під час якого захворіло 33 особи та 24 виявились носіями збудника холери. Перші випадки
захворювання були пов’язані із вживанням риби, виловленої в річці Кальміус, а в подальшому інфекція поширилась контактно-побутовим шляхом при недотриманні хворими та контактними з ними особами правил особистої гігієни.
Холера – гостра кишкова інфекція, що спричинена бактеріями виду Vibrio cholerae (холерним вібріоном). Характеризується ураженням тонкого кишківника, водянистою діареєю, блювотою, сильною втратою організмом рідини з розвитком різного ступеня зневоднення організму, аж до шоку і смерті. За відсутності адекватного лікування летальність від холери може досягати 50 відсотків.
 
Ольга КУШНЕРИК