Ярослав ГРИНЧИШИН: «Лише задоволена своєю роботою людина може стати успішною»

Сьогодні точиться чимало дискусій стосовно того, їхати на заробітки за кордон чи залишатися на Батьківщині. Підприємці б’ють на сполох: не вистачає робітників. Люди не хочуть працювати за «копійки». А ось працівники успішного видавництва «Підручники і посібники» про заробітчанство навіть і не замислюються, оскільки і зарплата, й умови праці їх влаштовують. Більш того, вони називають свою роботу «другим домом». Тож ми вирушили на саме видавництво, щоб поцікавитися в головного редактора Ярослава Гринчишина секретами успіху.

— Ярославе Тадейовичу, розкажіть, з чого починався Ваш бізнес.

— Далекого 1993 року я працював у Тернопільському педагогічному інституті завідувачем кафедри фізики. Напевно, ви знаєте, які скрутні часи були тоді: інфляція сягала 10 тисяч відсотків, гроші знецінювалися щоденно. Кожен по-своєму розв’язував матеріальні проблеми, знаходив вихід із ситуації: потрібно було жити, утримувати сім’ю, а зарплати могло вистачити хіба що на кусень хліба. У мене був добрий товариш Ярослав Гап’юк, завідувач кафедри математики. Оскільки хабарів брати ми не навчилися (сміється), то потрібно було «крутитись». Тому ми вирішили писати книжки, а саме навчальні посібники. На той час я вже видавав власні наукові праці, деякі навчальні книги друкувалися у київських і московських видавництвах —  тож мав деякий досвід. Щойно починала розвиватися ера комп’ютерних технологій, і ми зрозуміли, що, застосовуючи їх, матимемо змогу робити все швидше, якісніше, цікавіше. Тож наш перший навчальний посібник з математики для школярів вийшов тиражем 500 примірників. На нього ми, на всьому заощаджуючи, зібрали 190 доларів.

— Час був дуже непростий. Як вам вдалося не лише втримати, а й розвинути підприємство?

— На той час ми називалися «Підприємець Гринчишин». Спочатку орендували невеличке приміщення в підвалі завбільшки 12 квадратних метрів. Оскільки наші посібники мали певний успіх, то у 1996 році після тривалих вагань і роздумів вирішили зареєструвати юридичну особу і назвали її «Редакція газети «Підручники і посібники». Чому редакція газети? Згідно із законом, потрібно було зробити статутний внесок, а це були чималі гроші. Тоді знайомі юристи порадили нам зареєструвати редакцію газети. Мовляв, у цьому випадку до статутного фонду можна внести інтелектуальну власність. Половину від потрібної суми ми назбирали (5000 грн), решту — оформили як права на книгу. Відтак з маленької кімнатки перейшли вже в більшу і на першому поверсі. Колектив працівників на цей час складався з дизайнера, редактора, двох бухгалтерів і двох засновників, які водночас виконували функції авторів, редакторів і видавців. Оскільки ми ще не друкували книги самі, а користалися послугами тернопільських друкарень, то не могли за всім простежити. Для прикладу, надрукували нам книгу без однієї сторінки — загубили, іншу затримали на два тижні… Так ми й дійшли до того, що вирішили створити свою поліграфічну базу.
Перший друкарський станок «приїхав» до нас зі США і коштував 6,5 тисяч доларів. Найняли друкаря, який мав фах електрика, тож довелося його вчити. Ми й самі тоді стояли за друкарським обладнанням, власноруч фальцювали, підбирали аркуші, забивали скоби тощо.
Згодом орендували інше приміщення — 300 квадратних метрів, залишили викладацьку роботу. Придбали друкарську машину, яка друкувала А2 форматом. У результаті зростала кількість продукції. Коли ж ми побачили, що й того приміщення замало і є перспектива подальшого розвитку, то купили їдальню на вулиці Поліській, де працюємо й досі. Щоправда, довелося все перебудувати, добудувати, реконструювати і розширити технологічні можливості. Розвиваємось!

— Коли кількість продукції зросла, то як ви налагоджували ринки збуту?

— На початках нашої діяльності, коли зрозуміли, що наша продукція користується попитом, вирушили в столицю. Там знайшли людей, що продавали книги, і попросилися до них. Спочатку вони відмовлялися, адже продавали художню, мистецьку, навіть езотеричну літературу і вважали, що навчальна їм не потрібна. Однак ми переконали їх спробувати. І ви знаєте, за доволі короткий час у них з’явився цілий відділ з навчальною літературою. Деякий час ми співпрацювали з ними, потім знаходили партнерів ще — процес тривав. Перший власний великий магазин у Тернополі відкрили на вул. Гетьмана Сагайдачного. Був період, особливо напередодні початку навчального року, коли в ньому стояли такі черги, що всі покупці не поміщалися всередині. Через якийсь час відкрили нову книгарню в центрі Тернополя — «Ярослав Мудрий». Також наші торгові представники є в кожному регіоні країни, окрім окупованого Криму та території, де відбуваються воєнні дії. Так, розпочавши із 500 книжок, ми сьогодні продаємо по 100 тисяч примірників однієї назви, а то й більше.
Сьогодні наш асортимент — це не лише навчальна література, а й художня, публіцистична, наукова, довідкова тощо.

— Пане Ярославе, чи виникає проблема з добором кадрів, як на багатьох підприємствах?

— У нас працюють сьогодні 114 людей. Проблеми є. Наприклад, я вже зо три роки поспіль шукаю кваліфікованого редактора навчальної літератури початкової школи. На жаль, у Тернополі дуже мало людей з належною освітою. Однак ми і з цього проблеми не робимо: наймаємо працівників, може, і без відповідних знань, але з неабияким потенціалом та бажанням вчитися.

— Як ви опинилися в Лізі підприємців «Українська справа»?

— Близько трьох років тому до мене прийшов добрий товариш, людина, яку я дуже поважаю, — Михайло Ратушняк. Розповів, що є така Ліга, і запитав, чи не маю я бажання приєднатися. Девіз Ліги «Свій до свого по своє» нам дуже імпонував, і ми подумали: чому б і ні? Відтоді ми здійснюємо різноманітні проекти з популяризації українських цінностей. З останніх — хочемо в Тернопільській школі №12 установити меморіал Герою Небесної сотні Тарасові Слободяну. До цього проекту виявила бажання долучитися й міська рада. Щоправда, тепер справа трохи затягнулася…
Були й інші проекти, які ми втілювали в життя. Окрім того, коли в когось із учасників Ліги виникають фінансові труднощі, то ми підтримуємо один одного чим можемо.

— Пане Ярославе, ми чули, що й своїх працівників ви підтримуєте, ніколи не залишаєте людей у скруті.

— Жоден з наших працівників ще не поїхав на закордонні заробітки. Слід сказати, що в нас доволі непогані заробітні плати (як для Тернополя). У середньому працівники редакції отримують по 11 тисяч гривень. Друкарі — ще більше. Окрім того, даємо безвідсоткові позики на купівлю житла, автомобілів тощо.
Зараз розробляємо проект «Додаткова пенсія». Саме радимося із юристами, податківцями, як його найкраще втілити в життя. Суть проекту в тому, аби щомісяця відкладати кожному працівнику по 1 тисячі гривень до пенсії.
Людина повинна бути впевнена у завтрашньому дні, спокійна за власне майбутнє, а ще — отримувати задоволення від роботи. Це основний принцип нашої діяльності.

Ярослав Тадейович провів екскурсію цехами, де сама атмосфера пахла свіжовидрукуваною книгою. Де люди, працюючи, спілкувалися, жартували. Ось таке воно, місце, де народжується книга.