Казкове дерево життя Галини Дудар

Народна майстриня з Тернополя, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, вчитель-методист, викладає математику у ЗОШ №19, Галина Дудар з великою любов’ю творить витинанки. Каже, що до цього мистецтва прийшла завдяки… геометрії. Аби пояснити учням, що таке симетрія, взяла аркуш паперу, ножиці й зробила першу  витинанку. А ще вона – авторка неповторних ляльок-мотанок.
Мереживо витинанки, як сито, відсіює зло…
Так вважає пані Галина, майстерно витинаючи дерево життя, спасівські яблука, різдвяні чи великодні мотиви, квіти, птахів… Її терпіння, багата уява, художній хист, дивовижна енергетика та вправні руки здатні творити справжні шедеври.
Переважна більшість робіт народного майстра – сюжетні монохромні витинанки зі складеного вдвоє паперу, тобто мають вісь симетрії.
У її доробку усе більше витинанок із зображенням дерева життя. Іноді воно проростає з яблука, часом його корені фантастично переплетені, і через це переплетення проглядається віще око. А у вітах обов’язково оселяються птахи: зозулі, ластівки, голуби, павичі, жайворонки – символи українського народу.
Галина Дудар народилася у Копичинцях, зростала  у Бережанах, навчалася, працює й живе у Тернополі. Удвох із чоловіком виховали трьох дітей – доньку  Юлю та синів Михайла і Миколу, мають двох онуків – десятирічного Артема, який також займається витинанкою, та дворічну Тамару, що залюбки бавиться лялькою-мотанкою, виготовленою бабусею.
Пані Галина скільки себе пам’ятає, шиє, вишиває, в’яже гачком, спицями, робить макраме. Усім членам сім’ї, рідним, друзям завжди дарувала свої вироби. Жартує,  сини довший час навіть думали, що й джинси їм шиє їхня мати.
Спочатку витинанки були прості, а теперішні відображають історичні події, міфи давньої України, мотиви пісень. Елементами орнаментів є також дерева, птахи, квіти. Сюжети створює за мотивами Шевченка, Лесі Українки, Франка. Кожна її витинанка – неповторна і  дивовижна.
– Паперові витинанки як прикраси з’явилися в Україні у XІX столітті, – розповідає Галина Дудар. – Дослідники пов’язують це із переходом від курної хати до світлиці. Адже саме тоді селяни почали білити оселі, оздоблювати їх декоративним розписом і паперовим мереживом.
Цікавими у наших предків були і фіранки-витинанки з нескладним орнаментом, у якому переважали дубове листя, кружальця, зірочки, калина та ін. Популярними були і зображення птахів. Вони символізували душі і вважалися посередниками між Богом і людьми.
Витинанки розвішували на стінах, вікнах, над дверима, на поличках. Ними прикрашали житло і місцеві мешканці, і переселенці-лемки. Побутувала думка, що перехожий, дивлячись на вікна, посилає господарям свою енергетику, а коли там висить витинанка, то хата поглинає тільки добро, бо мереживо витинанки, як сито, відсіює зло.
Галина Дудар каже, що орнаменти витинанок ніколи не повторює. Серед останніх робіт – мереживні фіранки, серветки. Намагається обирати веселі сюжети, щоб покращували настрій. Але нещодавно створила дві витинанки на сумну тему: “Ангели Затоки” і “Соколи”. Перша народилася під враженням трагічної події, – загибелі тернопільських школярів  та їх наставника під час шторму на морі. Це – символічне зображення трьох душ, які ангелами знялись у небо на гребені хвилі.   Друга присвячена першим тернополянам, які загинули в зоні АТО. На витинанці – два соколи, що символізують молодих хлопців, які прагнули кохання, щастя, перемоги над ворогом, усім серцем любили Вітчизну.
Ляльки-мотанки – як діти…
Ще одне захоплення пані Галини – ляльки-мотанки. Їх у неї – велика колекція. Секрети виготовлення ляльки-мотанки, як і витинанки, Галина Дудар пізнавала з книг та з Інтернету.
Кожна лялька-мотанка, каже, має ім’я: Весна, Квітка, Україночка, Василина тощо. Останню, наприклад, народна майстриня назвала Маруся, бо в її  косах стрічка голуба…
Звичайно, сьогодні виготовлення ляльок-мотанок – це не дешеве задоволення, адже матеріали дорогі. І за стародавніми канонами, потрібно використовувати лише натуральні тканини. Робить пані Галина ляльок не лише з тканини, а й з джгутової чи лляної мотузки.
Галина Дудар свої творіння продає зрідка, бо, пояснює, всі вони її діти, неповторні, зі своєю долею, тому з ними важко розлучатися. Інколи робить їх у подарунок. Кілька її весільних ляльок-нерозлучників отримали молоді сім’ї. Здавна такі ляльки були оберегами українців.
Не всі знають, що замість очей, носа, рота слід робити хрест на обличчі. Наші предки вважали, що очі в ляльки поглинають негативну енергію, а хрест – то захист.
Високе звання
У 2013 році Галину Дудар було атестовано на звання майстра народного мистецтва Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У травні 2014 р. відбулась її перша персональна виставка «З думкою про Україну» в обласному  художньому музеї, де було презентовано 65 витинанок і 29 ляльок-мотанок. Другу її персональну виставку відкрили у червні 2016 р. в обласному краєзнавчому музеї. Присвячена вона 100-річчю з часу появи терміну «витинанка».
Галина Дудар  – учасниця всеукраїнських конкурсів, обласних виставок майстрів  декоративно-прикладного мистецтва. У 2015 році на міжнародній виставці у Вільнюсі (Литва) презентували витинанки «Півники» і «Птахи», які залишила у фондах Національного музею Литви. Багато її робіт зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею, в Народному музеї села  Ягільниця, у приватних колекціях в Німеччині, у Національному музеї народного  мистецтва у Польщі, в Історико-художньому музеї Домодєдово (Росія).
Торік, розповідає, брала участь у 6-му Міжнародному симпозіумі  «Паперове вирізання: форма і колір», що відбувся у білоруському місті Молодечине. Під час симпозіуму виступила з доповіддю «Витинанка на Західному Поділлі та Східній Галичині. Історичні корені і сучасність» перед представниками з України,  Прибалтики, Росії, Польщі, Франції.
Про що мріє Галина Дудар? Навчати давньому мистецтву витинання, виготовлення ляльки-мотанки дітей та  дорослих, аби зберегти це уміння наших предків  для наступних поколінь, розвивати у людей чуття прекрасного і творити його власними руками.
Галина ВАНДЗЕЛЯК