Чим вразила тернополянку річка Йордан?

Празник Господнього Богоявлення почали відзначати ще в ІІ-ІІІ століттях після Різдва Христового. Тоді зародилися перші традиції святкування, написали перші молитви на честь хрещення Ісуса в річці Йордан. У мене була чудова нагода відчути енергетику цієї річки, яка і за дві тисячі років зберігає пам’ять про цю подію.
Там, у долині річки Йордан, яка слугує кордоном між Йорданією та Ізраїлем, на правому її березі, в Йорданії, є місце, яке понад дві тисячі років тому стало свідком найважливішої події в історії християнства, – Хрещення Господнього.
У Богослужбових текстах ми зустрічаємо такі звороти, як “Йорданські води”, “велика ріка Йордан”. Я сподівалася, що побачу річку, на середину якої не кожна птаха може долетіти, як казали про наш могутній, широкий, ревучий Дніпро. Тому не могла повірити спочатку, що ці зарослі тамариску й очерету з каламутним потічком, є водами великої річки.
Десятки людей заходять у купель завширшки метрів три і завдовжки п’ять, бо далі русло звужується в очереті до метрової позначки. Але вбувшись там, розумієш, що це велика вода маленької річечки, яка має духовну велич очищення. Хтозна, якою вона була дві тисячі років тому? Але саме у її воді Ісус змив первородний гріх Адама, звільнив людство і відкрив перспективу вічного життя.
Річка не є промисловою, вільна від дамб і риболовлі. Зрештою, велич і не вимірюється розмірами чи кубометрами води. Ми стоїмо на березі святої річки в очікуванні долучення до дивовижної кількатисячолітньої історії спасіння, а також очищення власних гріхів.
З боку Йорданії з міста Ваді-ель-Харар ведуть до купелі прості дерев’яні сходи, з боку Ізраїлю – кам’яні. Це кордон між двома країнами.
Купіль з боку Ізраїлю обгороджена залізними трубами з позначкою прикордонного стовпа. Мені пощастило в Йордані купатися з обох берегів. Спокійніше з Йорданії. Але спостерігати наряди військових з автоматами, що охороняють кордон Ізраїлю, не дуже комфортне явище, поки не абстрагуєшся. Зрештою, не так давно там до річки і проїзд відкрили, бо ж зона мілітаризована, краєвиди при під’їзді сумні, розбомблені храми, колючий дріт, блокпости, попереджувальні знаки про мінні поля. В Йорданії спокійно, виблискують куполи нових діючих церков, облаштовані пішохідні доріжки з рекреаційними зонами.
Зовсім недавно за історичними мірками (15-16 років тому) при розкопках поблизу русла річки, яке суттєво змінювалося впродовж століть і тисячоліть, виявили дивне підземне джерело. Воно ніколи не пересихає. А після ретельніших досліджень саме біля нього знайшли фундаменти як мінімум п’яти ранньохристиянських церков. Навколо збереглися сходи, якими спускався Ісус до потоку, на цих сходах Він міг залишати одіж. Місце обгороджене, вода зеленкувата, але така там потужна енергетика, що не те, що сумніватися в правдивості місця, чи жартувати стосовно нього, навіть говорити не можеш, так сковує хвиля спогадів читаного і чутого про Святе Хрещення, зішестя Святого Духа. Мимоволі завмираєш… Оживає ікона… І ніби сам бачиш, як Ісус зняв верхню одіж і пішов до Івана Хрестителя. Хвилюючий дотик до вічності.
А за кілька метрів теперішнє русло з водою, яка має пам’ять.
Ми йдемо на дощаний поміст. Як сказав наш екскурсовод Халєт Омар, щодня десятки, а у дні Водохреща тисячі людей з молитвою занурюються у святу воду Йордану, повторюючи древній ритуал, який здійснив Іван Хреститель над Сином Божим.
Небуденність такої події підкреслюється спеціальним одягом. Ми купили в церковній крамничці широкі полотняні білі, уже освячені, сорочки з картиною Господнього Хрещення. Обряд передбачає одягання “ризи” на голе тіло. Якийсь благоговійний трепет огортає, коли одягаєш її. Усвідомлюєш, що занурення у цю велику воду знаменує таїнство хрещення, священики читають спеціальну молитву на повторення хресних обітниць, аби нагадати, що колись при хрещенні ми на себе взяли обов’язки виконувати заповіді Божі.
Шум, гамір, адже за кілька метрів з Ізраїльського боку сотні паломників моляться у воді, проводять Службу Божу, але цей рух не заважає зосередитися. У момент поринання у воду залишаєшся сам із собою і пам’яттю святої річки, яка не забула тіло, що омивалося у цих водах, даруючи нам життя вічне.
Якесь тимчасове заціпеніння, клубок у горлі і сльози благодаті… Їх не соромишся, бо ти – сам на сам з водою, молитвою і Божим Духом, який тут витає. Це лише на березі справа і зліва різні відчуття. У воді вони однакові. Душа ніби розчиняється, зливається з молитвою і простором. Усі мирські проблеми – не проблеми, над тобою тут ласка Божа. Такого потрясіння у моєму житті ще не було.
Коли брала інтерв’ю в паломників, вони плакали і також пояснити не могли свого стану. Не все словами вимірюється, душа також голос подає…
Сорочка після купелі – чудотворна. Її відразу знімають і не перуть, а висушують і забирають додому, як один із головних сувенірів подорожі святими місцями. І не тільки на пам’ять. Вважають, що цей одяг має здатність допомагати під час хвороб, заспокоювати в життєвих негараздах, підсилювати молитву в годину душевного сум’яття. Кажуть, якщо в людини напасті – одягнути цю сорочку, і все лихе як рукою зніме.
Тепер ця сорочка стала моїм оберегом. Я в ній купаюся у святих джерелах України і на Водохреще. Коли віриш у її силу, силу хрещенської води із самої річки Йордан, все збувається. І слова, якими ми в той день вітаємо один одного “Христос хрещається – в річці Йордані”, для мене наповнилися новим, непізнаним до цього змістом. Я знаю, якою була та купіль, я бачила небо над тією вічною водою…
Людмила ОСТРОВСЬКА,
заслужений журналіст України.