Зло повертається сторицею

Після смерті сина, Катерина залишилася зовсім сама. Вона ридала так, що світу Божого не бачила і в усьому звинувачувала Зеню… А ще півроку тому життя було таким прекрасним…
Зеновія зустрічалася з її Дмитром і здавалося, що кохання було взаємним. Мати радо прийняла рішення сина одружитися. Уже й весілля призначили. Та якогось дня несподівано примчала Зеня, з порогу коротко і голосно заявила:
– Я більше тебе не кохаю, ліпшого зустріла. Прощавай.
Дмитро вмить змінився. Його сумні очі Катерині не забути ніколи. У них з’явилися безнадія і відчай. Мати розраджувала його: «Значить, не судилося, скільки хороших дівчат на білому світі”. Та все було даремно. Парубок «зламався», плакав, не уявляв подальшого життя без Зені. Катерині боляче було дивитися на його муки. Вона пересилила себе, ходила до Зені і благала повернутися. Але та навіть слухати не хотіла. Дмитро згасав на очах, а лікарі лише  розводили руками.
А перед смертю син розповів про те, що Зеновія чекала на дитину, та перервала вагітність. Катерина вже й сама ледь не збожеволіла. Він так любив і мріяв стати батьком…
Після похорону жаль роздирав душу. За що, чому так сталося, хто допоможе у скрутній ситуації? Катерині уже ніколи не бути бабусею…
Коли на вулиці зустрічала Зеню, всередині від болю все холонуло. А одного разу не витримала, кинувши в обличчя:
– Нехай все, що накоїла, повернеться до тебе сторицею…
Життя Зеновії спочатку було досить вдалим. Молодиця вийшла заміж за Михайла, у них підростала донька Яринка.
Згодом селом пронеслась чутка, що Ольга, мати Зеновії, занедужала. Куди тільки не возили хвору, нічого не допомагало. Зеня бідкалась, мовляв, уже всі гроші пішли з дому. За два роки Ольга відійшла в інший світ у страшних муках.
А згодом і Зенине сімейне життя почало розвалюватися. Михайло став заглядати на інших жінок. Та незабаром у цій сім’ї сталося набагато страшніше лихо. Єдина донечка, Яринка, зовсім маленька дівчинка, пішла на річку і… втопилася. Не тільки для Зеновії, для всього села це була жахлива трагедія…
Після всього пережитого до посивілої Катерини прийшла згорьована Зеня. Несміливо переступила поріг, ледь привіталася і без запрошення присіла. Чи то хотіла перепросити Катерину, чи з розпачу, а можливо, просто вибалакатися.
– Знаєте, цьотко, тільки тепер зрозуміла як помилялася. Не змогла розгледіти справжнє кохання. У Дмитра до мене були щирі почуття, а я навіть на похорон не прийшла…
До подруги якось поїхала, в район. Того вечора познайомилася з Михайлом. Думала, що це – справжнє кохання. Відразу про Дмитра забула.
Якось моя мати сказала мені: «Доню, я все життя важко працювала на полі. Чоловік покійний, царство йому Небесне, випити любив. Ми з тобою по сусідах ховалися, щоб не відлупцював та не скалічив. Така моя нікчемна доля? Не повторюй мої помилок, люби себе, пам’ятай, що життя одне, не марнуй його та не зважай на інших».
– Можливо, мамині слова я не правильно сприйняла. Але якщо раніше вважалася звичайною дівчиною, то згодом почала набивати собі ціну. У мене навіть осанка змінилась, а на горду ходу озиралися хлопці. Так і жила в своє задоволення. Тому швидко забула вашого сина. Думала, що заможний Михайло саме той, єдиний, який зробить мене щасливою. Як прикро, що неможливо виправити помилки. Запізно усвідомила, що не мала права вбивати ненароджену дитину, не мала права зневажати почуття Дмитра. Тому й доля віддячила самотністю. Горе, заподіяне колись вам, й справді повернулося сторицею.
Оксана ВОЛОШИНА