УКРАЇНСЬКИЙ ВПК – ЗАПОРУКА БЕЗПЕКИ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ПРОЦВІТАННЯ

 Розвинений та ефективний військово-промисловий комплекс – запорука не лише безпеки України, а й один із факторів зростання економіки. Армії потрібні військові автомобілі, танки, бронетранспортери, а в подальшій перспективі – гвинтокрили, літаки і кораблі. Йдеться про розвиток машинобудування, а, як відомо, створення 1 робочого місця у цій сфері забезпечує появу  8 робочих місць у суміжних галузях: металургії, виробництві лакофарбових матеріалів, приладобудуванні, хімічній промисловості тощо.
Наразі Україна є великим виробником та експортером зброї. За результатами минулого року, ми зберегли 9-е місце в світі за обсягами експорту, незважаючи на його скорочення вдвічі, з 657 до 323 млн. дол. Утім падіння було пов’язане із суттєвим збільшенням внутрішнього попиту, а швидко наростити виробничі потужності було неможливо. Але з часом можна буде відновити великі експортні поставки.
Як це зробити? Треба збільшувати державне обронозамовлення на 0,25% від ВВП щороку. У подальшому цей показник не має зменшуватися нижче 5% від ВВП як мінімум протягом 5 років.
Також слід пришвидшити запровадження західних сучасних технологій на українських підприємствах відповідно до стандартів НАТО і ввести грантову систему для конструкторів та науковців, що розробляють нові моделі техніки.
А ще треба створити пільгові умови (податкові, адміністративні) для іноземних інвесторів, які вироблятимуть товари подвійного призначення: амуніцію, форму, двигуни, броньовані плити, скло, оптичні прилади, медичні препарати тощо. Потрібно досягнути рівня вітчизняних комплектуючих для наших озброєнь – 90%.
Серед головних завдань, які держава має поставити перед собою, – максимальне імпортозаміщення та українське виробництв у ВПК, щоб не залежати від іноземних постачальників, які можуть відмовитися постачати нам комплектуючі деталі в критичний для України час. Сильний і потужний ВПК – це запорука сильної армії.
Орієнтація ЗСУ на стандарти НАТО може стати поштовхом у розвитку не лише військової галузі, а й цивільного озброєння населення і системи територіальної оборони України. Кожному громадянину необхідно дозволити володіти зброєю, адже злочинці та терористи і так уже давно її мають. Наприклад, у Верховній Раді України уже давно зареєстровано два законопроекти про цивільне озброєння (Про внесення змін до Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” (щодо використання зброї) та Про цивільну зброю і боєприпаси), які очікують остаточного ухвалення. Для цього повинна бути створена система навчань майбутніх власників зброї. Вона повинна бути не менш розгалуженою, ніж система підготовки водіїв, а це близько 2500 автошкіл по всій Україні, де щорічно навчаються до 150 тис осіб. Оскільки дозволів на володіння зброєю видається, як зазначалось вище, близько 240-250 тис. на рік, то кількість центрів навчання може бути й більшою, ніж мережа автошкіл, приблизно на дві третини, тобто – близько 4000 по країні. До цього ж додається розвиток мережі тирів та стрілецьких комплексів, які можуть бути як частиною/підрозділом школи, так й окремими бізнес-одиницями. Всі ці школи потребуватимуть стрілецької зброї та набоїв. Це неабиякий споживчий попит для вітчизняних виробників. Подібний бізнес з навчання є максимально прозорим та легальним, оскільки кожна школа несе відповідальність за законом за якість навчання. Більш того, персональну відповідальність нестиме кожен тренер. Тому його оподаткування не викликатиме жодних проблем.
Окремо постає питання запровадження (скоріше – відновлення) військової підготовки в школі.  Щонайменше 500 тис. учнів-юнаків 10-12 класів (з 2016 року) потрібно забезпечити стрілецькою зброєю та набоями для навчання. Для цього потрібно вдосконалити систему фінансування виконання концепції та стратегії національно-патріотичного виховання та поєднати її з оборонною доктриною у вигляді військово-польових зборів дорослого населення, за прикладом Швейцарії та Ізраїлю. Бо навчання поводження зі зброєю для потреб захисту держави і громадян особисто має сенс лише тоді, коли ця система є неперервною в часі, як у Швейцарії. Де стрілецька зброя та боєприпаси зберігаються в резервістів, які щорічно кілька тижнів витрачають на військові збори.
Для того, щоб ВПК став потужним бізнес-проектом та базою для забезпечення обороноздатності країни, потрібні не лише інвестиції, а й зміни в законодавстві та свідомості українців. Людина зі зброєю повинна сприйматися як захисник, а не як злочинець. Згадаймо грецьку демократію – хто не міг виступити на захист міста-поліса зі зброєю в руках, той не мав права бути громадянином.
Михайло ГОЛОВКО, народний депутат України (ВО «Свобода»)