Від долі не втечеш…

«Та щоб ти був згорів!» – кричала Оксана тестеві, а саму аж трясло від люті. Невістка уже вкотре прийшла захищати бідну Марію, з якої чоловік знову вибивав дух. Та сьогодні він ще й за сокиру вхопився. Сусіди як те зобачили, миттю кинулися до Іванового сина, аби йшов захищати матір.
У селі ні для кого не було новиною, що бідна Андрусиха потерпала від чоловіка. Подейкували, що має лихо, бо нібито «припоїла» чоловіка, ото чари й виходять, коли він захмелений. Про п’янючу вдачу тестя Оксана знала, тому коли побралися з Петром, одразу пішли жити окремо, на стару хату-розвалюху. Поки молоді, то кілька сезонів гарували на польській борувці й малині, та й розпочали будівництво нової оселі. Не раз і не два просили молодята Марію до себе, адже чи не щотижня жінка світила новими синяками. З роками Іван скаженів, і рятувати бідолашну йшов не тільки син, а й невістка, яка хоча й була мініатюрною, проте вдачу мала сталеву і кого хоч могла пристидити. А сьогодні жінка виливала усе, що думала про тестя, але ота фраза, що злетіла з її вуст, привела його в заціпеніння. Знала невістка, на який мозоль наступила! В молодості Іван шоферував. Одного із вечорів у компанії щось святкували, на столі була оковита. А кермо не любить п’яних. Іван потрапив в аварію. Але не побився, як то буває. Машина зайнялася, й Іван обгорів.  Опіки покривали добру частину тіла. Довго чоловік пробув у лікарні. Часто снилося йому, що він горить. Вночі зривався, кричав. Все нічого б, та чомусь після того випадку Іван  причастився до чарки. Любив повторювати: «Не дістав вогонь Івана, ой не дістав».  Не довго начальство терпіло п’яного водія. Так він втратив роботу. І тепер здавалося, що Іван «згорить» від горілки.
Хвилиною заціпеніння скористався син, вихопивши сокиру з батькових рук. Андрусиха була врятована. Оксанині слова щось збудили в Іванові, адже він пропав на три дні, а згодом перестав пити. Марія не могла натішитися чоловіком. На подвір’ї настав лад. Не те, щоб він цілковито кинув оковиту, дозволяв собі хильнути, але тільки після тяжкої праці. Оксанина фраза застрягла йому в голові і не дозволяла переступити невидимий рубіж алкогольної межі.  Якось після Різдва, Іван зустрів старих друзяк. Перехилив чарочку. Чи то горілка була не та, чи старість взяла своє, та відійшов у вічність чоловік тихо, сидячи на кріслі, наче просто заснув.
В Україні що весілля, що похорони – одні турботи. Тож змовивши пацяр, побігла Марія порати господарку та й приготувати щось треба… Лишила свічки запалені, а коли повернулася до хати – кімната була охоплена вогнем…  Домівку так-сяк погасила, але ховати вже не було кого. Вогонь дістав Івана, як не за життя, то після смерті.
Т.СИМАНЦІВ
смт Гусятин