Дякую тобі, дружино!

Моя люба, зворушлива, тендітна! Моя найдорожча кохана! Цього листа пишу, щоб висловити усі найпотаємніші почуття, що зачаїлись у моєму серці. Знаю, ти завжди читаєш «Гніздечко». По-дитячому, щиро плачеш над кожною історією, співчуваєш людській біді. Тож прочитай і мого листа.
Пам’ятаєш, як ми познайомилися? Це було десять років тому. Пригадую: серпень, проливний дощ, а я поспішав з навчання додому. Побачив прекрасну незнайомку в білому, наче хмаринка, платтячку – ти йшла назустріч. Вся змокла, замерзла. По щоці стікали краплини дощу. Потім я дізнався, що це були сльози. Ти саме розійшлася з хлопцем. Я хотів заспокоїти, але ти не мала бажання розмовляти. Тоді я написав тобі свій номер телефону, віддав парасолю, а сам пішов додому під дощем. Потім ти зателефонувала, запропонувала зустрітися. Я мчав до тебе, мов на крилах. Позривав у дворі мало не всі квіти з клумби, купив цукерок. Мріяв побачити твою усмішку. А ти лише байдуже привіталася, віддала парасолю і пішла. Я дуже сумував. Бо закохався. Вперше. Шалено.
Із того часу робив усе, щоб привернути твою увагу. Вигадував безглузді причини, щоб побачитися. Ти ж, наче Снігова королева, холодно відштовхувала мене. Потім змилосердилася над закоханим дурнем. Прийшла на побачення.
Пам’ятаєш, як ми вперше піднялися на дах багатоповерхового будинку? Там я накрив столик, грав для тебе на гітарі. Ти тремтіла, пригорталася до мене. Там ми вперше поцілувались. Відтоді вже й не розлучались.
Я щодня дарував тобі квіти, казав, яка ти прекрасна. Через рік освідчився і, на моє щастя, ти сказала: «Так!» Я не тямив себе від радості. Кричав на повні груди…
Пригадуєш наше весілля, перший танець? Подарунки, квіти, друзі, рідні… Усе було, наче в казці. Тоді я обіцяв, що все життя носитиму тебе на руках, підтримуватиму, любитиму, розумітиму.
Кохана, я присягаюся, що дотримаю своєї обіцянки! Бо ти – найдорожче, що є у моєму житті!
Недавно ти зробила мене ще щасливішим – народила мені сина. Я щодня переживаю ці неймовірні почуття, коли я взяв на руки нашого синочка, коли він вперше потягнув мене за вухо, по-ангельському усміхнувся.
Кажуть, у світі є половинки, і коли вони сходяться, ангели на небі співають, народжуються нові зірки. То я впевнений, що дивлячись на нас, небо радіє.
Кохана, 29 серпня – п’ята річниця нашого весілля. Ми прожили п’ять казкових років у любові, порозумінні. Рідна, я обіцяю, що це – лише початок нашої подорожі. Ми і надалі йтимемо дорогою життя – рука в руці, серце в серці. Виховуватимемо наших діток і пишатимемося ними. Дасть Бог – разом радітимемо онукам.
Я кохаю тебе!
Твій Андрій