…А перед смертю заспівали: «Ще не вмерла Україна…»

Цими днями виповнилось 65 років із дня останнього бою Кременецького надрайонного проводу ОУН на хуторі Манівщина, що неподалік села Горинка на Кременеччині. Згадати ті буремні події прийшли усі небайдужі жителі Горинки, активісти районного об’єднання «Просвіта», учні місцевої школи.
Травень-червень 1950 року були найтрагічнішими місцями для Кременецького надрайонного та Шумського районного проводів ОУН. Шляхом жорстоких допитів друкарки Анастасії Войтович владі вдалося вийти на видавничий центр ОУН і знищити кілька криївок.
Як свідчать архівні документи, повстанська група на хуторі Манівщина активних дій у 1949-1950 роках не здійснювала. Адже це були вояки армії без держави. Вони захищали, боролись до загину за українську самостійну соборну державу.
ОУНівці  Анатолій Козарик («Смерек») та Борис Смеречинський («Євген») виготовили дереворит грошових документів, квитанцій-бофонів (бойовий фонд), за допомогою яких збирали кошти від населення – симпатиків самостійної України, для армії УПА.
Люди все більше підтримували «своїх», тому що життя ставало нестерпнішим. Радянська влада ліквідувала приватну власність, створила колгоспи та насильно заставляла людей працювати в них; хутірне родинне життя заборонили – місцевих силою виштовхували у села. Цій безбожній, насильницькій владі населення виявило спротив: краще годувати, фінансувати свою армію, ніж армію окупанта.
На наших теренах у 1949 р. УПА зібрала до 3 млн. крб. З цих коштів на потреби районних проводів ОУН залишалось по 15 тис. крб. До Кременецького надрайонного Проводу ОУН належали 6 районів – Кременецький, Почаївський, Велико-Дедеркальський, Шумський, Вишнівецький, Лановецький. Районні осередки надавали допомогу родинам загиблих вояків УПА, допомагали родинам з дітьми коштами, книгами для отримання освіти. Цього не могли допустити в колишньому СРСР, бо освічені люди з власною думкою йому були не потрібні.
…Учасники поминальних урочин згадали патріотів, які склали голови в нерівному бою. До глибини душі зворушив факт їх смерті. Усвідомлюючи безвихідь, щоб не здатися ворогам, у своїй криївці вони заспівали: «Ще не вмерла Україна…» і застрілилися. Серед цих справжніх українських патріотів були надрайонний провідник ОУН Сільвестр Цимбалюк («Алас», він же «Крига»); керівник Вишнівецького району Д-256 «Ярошко», він же «Довбуш»; Кузьма Слободенюк («Чайка»); ОУНівці «Тарас», «Орлик», «Василь», «Ігор» і зв’язкова ОУН Лукія Гикава.
Їхню криївку, яка була досить вдало збудована на стику 4 районів, захоплювали 6 оперпрацівників та особовий склад 2 с. р. 3 особливого батальйону РВ МГБ Велико-Дедеркальського району на чолі з керівником на прізвище  Кутузов. Ця група о 3-й годині ночі виїхала з Великих Дедеркал. О пів на шосту дістались до хутора Манівщина в супроводі сільського запроданця Пилипа, який точно вказав на замаскований схрон.
Минули роки. Ми знову стоїмо на вістрі війни з окупантом.
Поминальну панахиду за героями-повстанцями відслужив священик церкви Преображення Господнього м.Кременця о. Василь. Зі словом до громади звернувся екс-голова РДА В.Олійник. Учні горинської школи Вікторія та Ангеліна Дмитрусі, Богдана Фисан, Наталя Карпець, Софія Магіструк, Ольга Ковальчук, Олена Сеник і Вікторія Голуб  під керівництвом учителя музики С.М. Семенець виконали низку українських патріотичних пісень.
Члени «Просвіти» висловлюють щиру вдячність усім, хто  долучився до поминальних урочин, окрема вдячність – завучу школи А.Далекій і сільській раді с. Горинка за допомогу в організації цього пам’ятного заходу.
Василь ОЛІЙНИЧЕНКО