Мій сину, я люблю тебе

Після 12 років спільного життя моя дружина побажала, щоб я запросив іншу жінку на обід і в кіно. Вона сказала мені: «Я люблю тебе, але знаю, що й інша жінка любить тебе, і хотіла б з тобою провести час». Інша жінка, якій моя дружина просила приділити увагу, була моєю мамою. Вона була вдовою вже протягом 19 років. Але оскільки моя робота і троє дітей вимагали від мене всіх моїх сил і часу, я міг відвідувати її тільки зрідка. Того вечора зателефонував їй, щоб запросити на вечерю і в кіно.
– Що трапилося? Ти в порядку? – відразу запитала вона. Моя мама – з тих жінок, які відразу налаштовуються на погані новини, якщо телефон дзвонить пізно.
– Я подумав, що тобі приємно буде провести зі мною час, – відповів.
Вона задумалася на секунду, потім сказала:
– Я дуже хочу цього.
У п’ятницю після роботи я їхав до неї і злегка хвилювався. Коли моя машина пригальмувала біля її будинку, побачив її і зауважив, що вона, схоже, теж була схвильованою. Мама стояла в дверях, накинувши на плечі пальто, під яким виднілося плаття, яке вона купила на святкування останньої річниці свого весілля. Її волосся було закручене в локони.
– Я сказала своїм друзям, що мій син сьогодні проведе зі мною вечір у ресторані, і вони залишилися глибоко враженими, – повідомила жінка, сідаючи в машину. Ми поїхали в ресторан. Хоча не розкішний, але дуже красивий і затишний. Моя мама взяла мене під руку і йшла так, немов була першою леді. Коли ми сіли за столик, мені довелося самому читати їй меню. Її очі тепер могли розрізняти тільки великий шрифт. Дочитавши до середини, я глянув на неї і побачив, що вона сиділа, дивлячись на мене, і ностальгічна посмішка грала на її губах.
– Раніше, коли ти був маленький, меню читала я, – мовила вона.
– Значить, настав час, коли потрібно платити послугою за послугу, – відповів.
За вечерею у нас вийшла дуже хороша розмова. Начебто нічого особливого. Ми просто ділилися останніми подіями в нашому житті. Але так захопилися, що запізнилися в кіно. Коли я привіз її додому, вона сказала: «Я ще раз поїду з тобою в ресторан. Тільки на цей раз я запрошую тебе». Я погодився.
– Як пройшов ваш вечір? – запитала в мене дружина, коли я повернувся.
– Дуже добре. Набагато краще, ніж я собі уявляв.
Кілька днів по тому моя мама померла від обширного інфаркту. Це сталося так раптово, що у мене не було жодного шансу щось для неї зробити. А ще через кілька днів я отримав конверт із квитанцією про оплату з того ресторану, в якому ми з мамою вечеряли. Разом із квитанцією була записка: «Я оплатила рахунок за нашу другу вечерю заздалегідь. Правда, я не впевнена, що зможу повечеряти з тобою. Але, тим не менше, я заплатила за двох. Тому ти зможеш піти з дружиною. Навряд чи я коли-небудь зможу пояснити тобі, що для мене значила та вечеря на двох, на яку ти мене запросив. Мій сину, я люблю тебе».