Із церквою, але – без води?

У селі Варваринці Теребовлянського району б’ють на сполох – у криницях щезає вода. Люди переконані, що як тільки запрацює піщаний кар’єр, вода може зовсім зникнути. Між тим, Струсівський сільський голова Роман Бойко (до сільради належать і Варваринці) впевнений, що це не так, і щодуху «проштовхує»  у село приватне підприємство, яке виявило бажання видобувати тут пісок.
Події навколо «входження інвестора» у село розвивалися напрочуд швидко. І то так, що місцевий люд і не втямився: хто такі, на скільки прийшли, і що за те буде селу. Пісок у теперішніх реаліях – золота жила. Машина піску – півтори-тисячу вісімсот гривень. Черпаєш ковшем екскаватора, вантажиш на машини – і чистий прибуток.
Коли до громадської приймальні УГСПЛ і редакції «Свободи» зателефонували місцеві люди й оповіли про навислу загрозу, сталося так, що я спочатку зустрілася із Романом Бойком, бо він того дня якраз був у Тернополі. Так от, за його словами, з часів незалежності аж до революції Гідності варваринський кар’єр був об’єктом незаконного видобування. За цей час не було жодного законного (з відповідною ліцензією) користувача надрами – пісок черпали і лопатами, і ковшами. Не допомагали й звернення до правоохоронних органів, бо ті заяви не мали реагування, видно, що незаконний кар’єр кришували люди у погонах.
Чи насправді орган місцевого самоврядування є таким безпорадним, коли хтось зазіхає на надра у межах сільської ради? Та, мабуть, протидіяти можна було і за найгірших часів, а надто опираючись на підтримку громади. Роман Бойко головує третю каденцію – з 2006 року. Наскільки принципово він реагував на браконьєрів у кар’єрі? Принаймні не розповів, що у 2009 році заробив адміністративну відповідальність за корупцію, бо надав екологічній інспекції неправдиву інформацію про те, що варваринський кар’єр не експлуатують, хоча, насправді, там на повну працювало товариство «Варваринське», і, звісно, без ліцензії.
Те, що з кар’єра видобували не крадькома, а навіть з охороною, мимоволі засвідчив і місцевий священик – отець Михайло. Агітуючи за законного інвестора, він розповів, як колись якийсь орендар навіть пошкодував йому на церковні потреби машину піску. Але подумавши, дав, при цьому застеріг, що простежить, куди отець повезе пісок. Який «орендар», якщо законного користувача не було з часів незалежності?..
Але це – справи минулих часів. Сільський голова тепер прагне, аби кар’єр розробляли законно. За його словами, охочих на кар’єр було багато, останнім часом звернулися десь одинадцятеро підприємців і підприємств. Але ніхто нічого не пропонував для села. А підприємство «Замкова гора» в особі директора Єршова відразу поцікавилося, чим посприяти селу.
«Я сказав, що є потреба перекрити дах церкви святої Варвари», – розповідає Роман Бойко.
Тож, однієї неділі після Служби Божої повідомили про це парафіян. І ті з радістю погодилися. Підприємство вже закупило бляху для церкви майже на 75 тисяч гривень.
Четвертого травня у сільській раді реєструють заяву Єршова, в якій він просить «дати згоду на проведення геологорозвідувальних робіт і отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення покладів «Варваринецької-2» ділянки пісків площею 6,43 га». І вже через день – шостого травня – на сесії сільської ради вирішують дати згоду, причому ще й попередньо погоджують надання земельної ділянки на 6,43 га. Без громадського обговорення, попереднього розгляду земельною комісією.
І тут люди зворохобилися. Кажуть, що не очікували, що йдеться про цей кар’єр. Бо біля церкви сільський голова говорив про гектар-півтора землі. Є ще інший кар’єр, якого називають «Біля кераміки». А з’ясувалося, що віддали великий кар’єр і майже шість з половиною гектарів. До речі, приїхавши на кар’єр з координатором громадської приймальні УГСПЛ у Тернополі Олександром Степаненком, запитали у пастуха, який тут випасав корову, чи чув він біля церкви слова сільського голови.
– Так, і був двома руками «за», бо голова говорив про кар’єр «Біля кераміки», – запевнив чоловік.
Власне, ці слова незадіяного в активне протистояння селянина можна розцінювати як підтвердження того, що людям нечітко повідомили або ж відверто злукавили.
Селян збурило і те, що  бурильна машина робила розвідувальні свердловини, і у прилеглому до кар’єра лісі також, ще задовго до того, як сесія ухвалила рішення. До речі, на одних зборах сільський голова підтвердив, що знав про ці роботи, а на інших – категорично заперечив (це добре видно з відеофіксування, викладеного в інтернеті).
Наразі кар’єр стоїть пусткою – величезні котловани виритого піску. Обабіч – купи висипаного сміття, від яких після нічної зливи стоїть сморід. Корови, неначе камікадзе, пасуться по краях цього рукотворного каньйону. Кажуть, що були випадки, коли і люди, і худоба падали у провалля.
Знову ж таки, не сільських активістів, а пастухів, які гнали худобу після ранішнього випасання, я запитувала, чи бажають вони, аби кар’єр запрацював. Деякі були неговіркими й проходили повз, підганяючи худобу тростинами. Але кілька пастухів – старших людей – замахали руками: «Борони Боже, знову не стане води».
Місцевий люд дуже остерігається, що розробка кар’єра забере воду. Згадують, як на початку дев’яностих ківш екскаватора спричинив тут височезний фонтан води, і тоді зникла вода у багатьох криницях. Марія Цісик уже як фетиш носить бутлик мутної води – саме тоді, після отих нещодавніх несанкціонованих розвідувальних бурінь, у її криниці з’явилася така вода.
Депутат Теребовлянської районної ради Ігор Бенько розповів, що кар’єр здавна впливав на рівень води. Колись на його подвір’ї пересохла криниця, яка слугувала десятиріччями. Вибив нову, на що пішло 28 тисяч гривень, і знову щезає вода.
Вода, вода, вода… Немає її – нема життя. Священик дуже добре говорив на тій доленосній сесії, коли проголосували «за»: діди, батьки звели для теперішнього покоління церкву, є обов’язок зберегти її для прийдешнього. Церква вистоїть, бо куплена ПП «Замкова гора» бляха уже в гаражі одного парафіянина, і, ймовірно, скоро почнуть перекривати дах. Але що буде, як не стане води?.. Чи залишаться тут прихожани?
Однак, чи не перебільшують люди проблему? У навколишніх селах, власне, як і по всій Україні, зникає у криницях вода. Радник директора ДП «Геологічний інформаційний фонд України» з питань надрокористування Василь Кітура запевнив селян, що видобування піску не вплине на рівень води.
Загальновідомо, що спектр причин ослаблення підземних джерел широкий: дефіцит опадів, дві поспіль безсніжні зими, підвищення температур, нераціональна практика у водному, комунальному, лісовому, сільському господарстві.
Але… Нераціональна розробка надр також може впливати локально. Люди у багатьох регіонах – на Вінниччині, Львівщині, у Поліссі б’ють на сполох: через видобування у піщаних кар’єрах пропадає вода. Достатньо в інтернет-пошуковику набрати водночас словосполучення «рівень води» і «піщаний кар’єр», і видасть шквал аналогічних, як у Варваринцях, ситуацій. То чи  життєва практика, тим більше широка географічно, нічого не важить? Невже скрізь люди – дрімучі невігласи і безпричинно списують біди на кар’єри?..
Далі була друга сесія Струсівської сільської ради. Депутат Йосип Небесьо, він же очолює земельну комісію, апелював до колег: попереднє рішення треба скасувати. Біля кар’єра люди випасають худобу, цільове призначення отих 6,43 га – землі сільськогосподарського призначення, і в землі промисловості їх не переводили. Казав і про проблему води. Озвучив пропозицію комісії винести питання на загальні збори громади. Втім, переконав не усіх – депутати не скасували попереднього рішення. До речі, до цього часу райрада теж уже дала своє «добро» підприємству «Замкова гора».
Досі достеменно невідомо, де межі земельної ділянки. Сільський голова не спромігся пояснити: чи то кар’єр і два гектари лісу (йшлося й про таке), чи то земля, що ближче до села. Ігор Дзвінка, колишній депутат сільської ради, дивується, то як так можна віддавати землю? Цей активіст знімає збори, сесійні засідання на відео і викладає в інтернет. Відтак варваринську епопею з кар’єром можна  простежити від самого початку. І, очевидно, що вона є далебі не найкращим виявом діяльності органу місцевого самоврядування. Складається враження, що не лише суспільним інтересом тут керувалися. Жителі Варваринців звернулися із заявою до прокуратури, а та скерувала її за належністю у теребовлянську поліцію.
І ще одне, готуючи цю публікацію, надибала цитату індіанського вождя середини 19 століття, яку так і не вдалося «вмонтувати» у текст:
«Тільки після того, як останнє дерево буде зрубано,
Тільки після того, як остання річка буде отруєна,
Тільки після того, як остання риба буде спіймана,
Тільки тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти».
Ну і, звісно, пити – теж.
 
Ольга КУШНЕРИК