Дивні й недовідомі діла Твої, Господи…

У дивний спосіб Ти оголошуєш дітям своїм Всевишню волю.
8 грудня 2009 року до моїх рук потрапила книга архієпископа Мирослава Марусина «На камені церкви і віри основі». Перші рядки цієї книги: «…із самого початку в Київській Русі християнська віра була католицькою». Слова здалися дивними, бо йшли усупереч загально усталеній думці, яку вбивали нам у голови століттями московські попи, – князь Володимир хрестив Русь у православ’я! Але далі читаємо: «Володимир Великий хрестив Русь у часі, коли Фотієва схизма пригасла, а та, що належить Керулярієві, почалася тільки в 1054 році. Тож наприкінці Х століття між Константинополем і Римом існувала єдність». Спершу сприйняти це було важко – бо ж заперечувалася загальновідома істина. Але й сперечатися з архієпископом, який все життя пожив у Римі й користувався документальними джерелами, недоступними нам і не спотвореними московськими «істориками», не випадало.
Із цієї книги я вперше довідалася про знакову постать в українській історії – св. Климента Римського. Ким він був?
Тит Флавій Климент походив із родини Флавіїв – династії, що дала Риму імператора-трудівника Веспасіана – того, що підняв Рим із руїни після Нерона та збудував Колізей, його сина Тита, який рішуче взявся продовжувати справу батька, але невдовзі був отруєний (не виключено – братом)… престол посів Доміціан – молодший брат Тита, що став одним із найганебніших серед римських правителів і продовжив справу Нерона в переслідуванні християн.
Климент отримав блискучу освіту в Римі. Вивчення грецьких філософів спонукало юнака до осмислення сенсу життя, яке у ті часи не подавало добрих прикладів – імператори Калігула, Клавдій, Нерон заливали Рим страхом і кров’ю; злодійство, розпуста і те, що ми нині називаємо корупцією, панували в державі й суперечили старим цінностям Вічного міста, на яких виховували юного Флавія – justitas, dignitas, pietas – справедливість, гідність, повага. Тому розповіді про месію, що об’явився в Іудеї і проповідує ідеали любові та рівності людей, спонукали до подорожі й пошуку учнів розіп’ятого. Климент знайшов Кіфу – Петра. Став його учнем. Петро висвятив Климента на священика, а потім – на єпископа. Коли Петро прийшов до Риму, церковним життям у місті керував єпископ Лін. Після страти апостолів Петра і Павла саме Лін і Климент поховали їх за християнським звичаєм. І продовжили справу апостолів. Климент «посів апостольський престол у 88 році», – свідчить документ. Але то був зовсім не той престол, який ми собі нині уявляємо. Це була катедра мучеників гнаної, катакомбної церкви, бо за визнання Христа в ті часи платили життям.
У 95-му році Тита Флафія Климента обирають консулом. Немає дива у тому, що в часи лютого розгулу розпусти й беззаконня люди хотіли бачити на чолі міста людину поважну, чесну, чисту духовно. Проте першим обов’язком консула було провести так звану люстрацію – очисну жертву богам  – очиститися від недобрих справ попередника і провадити життя у місті справедливо. Та як християнин Климент не міг приносити жертви поганським богам. Відмовився. За це був засуджений імператором Доміціаном до страти.
Светоній пише, що він був страчений. Дозволю собі не погодитися. Книгу Светонія недаремно називають «збіркою чуток і пліток, що ходили між сенаторами». Чи можна покладатися на художній твір, як на документ?
Навіть для імператора без дрібки совісті, яким був Доміціан, засудити до страти близького родича було нечувано. Моя версія подій – Доміціан замінив страту на заслання. Історичні джерела свідчать, що Тит Флавій Климент був засланий на північні околиці імперії… а знаєте куди? У наш Крим! У Херсонес. І тут, в Інкерманських каменоломнях, видобував мармур.
На той час у Херсонесі вже була християнська громада, що налічувала близько 2 тисяч. Це є вірогідним доказом того, що місійна подорож св. Андрія на ці землі – не легенда, як дехто вважає, а факт.
Климент, хоч і був каторжанином, не полишав своєї місії, покладеної на нього св. Петром, – нести Слово Боже. Люди слухали Климента, приймали святе Хрищення. Громада неупинно зростала.
Розповідають про чудо св. Климента.
Крим, спека, люди важко працюють, а воду доводиться приносити здалеку. Климент молиться, просить Христа послати знак, і йому сниться Господь у вигляді агнця, який стукає копитцем і показує місце. Каторжани починають копати – і знаходять воду. Джерело св. Климента  збереглося до наших часів… Чудо.
Чутки про діяльність Климента з християнізації місцевих людей доходять до Риму. Імператор Траян, який змінив Доміціана, розуміє, що заславши єпископа ніби на край світу, він, насправді, сприяє поширенню християнського вчення. І приймає рішення стратити Климента. Із цим завданням до Тавриди вирушає ігемон Авфрідіан. Проте виконати наказ Траяна виявляється нелегкою справою – тисячний натовп християн, керований учнями Климента Корнилієм і Фівою, не віддає свого учителя: «Спершу нас стратиш, а останнім – нашого єпископа!» Авфрідіан вдається до хитрощів. Начебто погоджується не страчувати: «Заберемо вашого священика до Риму, а там нехай імператор вирішує його долю!» Та ігемон збрехав. Щойно судно опинилося посередині Козачої бухти, Климента прив’язали до якоря – кітви – і кинули у води Чорного моря.
Є думка, що не просто прив’язали, а розіп’яли на якорі, як Петра, як Андрія… Язичники насміхалися в такий спосіб над  християнами, а насправді чинили їм велику милість – удостоювали хресної смерті, давали можливість загинути так, як Великий Учитель. Недарма ж апостол Андрій, який був розіп’ятий на Х-подібному хресті, три дні благовістив людям, котрі зібралися біля нього, а коли дружина губернатора тих земель ублагала чоловіка зняти святого з хреста, апостол відмовився і почав благати у Господа хресної смерті, щоб умерти, як Ісус.
Символ смерті Христа – хрест. Символ мучеництва Климента – якір. Якір – кітва – став одним із давніх християнських символів, ще до хреста.
Якір св. Климента – прообраз нашого тризуба. Святоклиментіївську кітвицю хотіли взяти собі за національний герб чехи. Та їх випередив князь Володимир – згадаймо, як він узяв штурмом Корсунь (Херсонес). Тут довідався про святого мученика та символ його страждань за віру. Після цього вибрав собі тризуб за княжий знак. Наш тризуб – перший в Європі християнський герб.
Мощами св. Климента освячено перший християнський собор у Києві – Десятинну церкву. В Європі її часто називали Церквою св. Климента.
Я починала свій допис із того, що книгу мені принесли 8-го грудня. Дивні, недовідомі діла твої, Господи. 8 грудня – день пам’яті св. Климента. Дивний збіг чи знак з неба? Вже 7 років досліджую, 7 років викопую по дрібній часточці, складаю картину давнього минулого.
Символіка якоря у християнські традиції дуже глибока – це символ надії на спасіння у Христі та стійкості у вірі. Св. Іоанн Златоуст пише: «Свята Христова церква у світі є те, що корабель у морі. Господар цього духовного корабля – сам всемогутній Бог-отець. Кормчий – єдинородний син Його. Сприятливий вітер – Дух Святий. Дно й основа корабля є віра у Святу Трійцю. Щогла – Святий Хрест Христів, вітрила – любов, якір – надія».
Леся РОМАНЧУК,
викладач, лікар, письменниця