«Соколина гора»: екстрим для закоханих у небо

Минув рік із часу створення першого в Україні парадрому. Це дітище ініціативної групи, колективу  Національного природного парку “Кременецькі гори” та  Федерації парапланеристів України. 
Тепер парадром “Соколина гора” збирає і тих, хто літає, і тих, хто насолоджується цим екстремальним видовищем. Можливо, в недалекому майбутньому мальовниче підніжжя Соколиної гори, що неподалік села Куликова Кременецького району, стане місцем постійного відвідування туристами, проведення масових заходів і навіть своєрідних фестивалів.
Днями відбулося урочисте відкриття туристичного сезону. Це дійство провели на парадромі “Соколина гора”. Він  розташований на тому ж місці, де в середині 30-х років ХХ століття діяла відома в Європі Волинська планерна школа.
– Сучасні умови для пілотів стали кращими, – зазначив секретар парадрому Анатолій Лукащук. – Скажімо, кермувальники сучасного планеру на висоті 2 тисячі метрів можуть у польоті їсти, говорити по рації й робити селфі.
У Кременці вже працює клуб парапланеризму, де згодом навчатимуть пілотів та надаватимуть їм на прокат спорядження.
У цьогорічному відкритті туристичного сезону брали участь представники Федерації парапланеризму України, які прибули сюди з Києва, Львова, Тернополя, Луцька та Рівного.
З висоти 300 метрів ще чітко видно всі об’єкти на землі. Тому парапланеристи, здійснюючи польоти на півкілометровій висоті, ще орієнтуються по землі, а коли підіймаються вище, то – по хмарах.
Потрібно враховувати температуру повітря. Навіть, якщо на землі 20 градусів, слід одягати пуховик, зимові рукавиці, утеплені балаклаву або спеціальний шолом, готуючись до 10-градусного морозу в небесній висоті. А спеціальні окуляри захищають обличчя пілотів від небезпечного обвітрювання.
Бувалий «вітруган» Анатолій Лукащук охоче розповідає про підкорені маршрути. Скажімо, одного разу він зумів пролетіти на параплані з Кременця аж до Рівного. А окремі наші хлопці-відчайдухи долітали з Кременця до Луцька.
Нещодавно Анатолій Лукащук разом з іншими парапланеристами стартував із Луцька в напрямку Кременця, і нашому відважному землякові вдалося на швидкості 60-70 кілометрів за годину дістатися аж до київської автотраси на ділянці Рівне–Дубно (подолав 36 км)! Цікаво, що добрячий супутній вітер може розігнати парапланер до 80-100(!) кілометрів за годину. Тож чим сильніше дме вітер, тим вищу швидкість набирають ці безстрашні люди, залюблені в небо, хоч і їм за таких умов екстремальних польотів інколи буває трішки моторошно… Однак, як стверджує наш відважний краянин Анатолій Лукащук, якщо бодай зо два тижні парапланерист не політає, то на землі уже не знаходить собі місця і вже не може обійтися без шаленого задоволення від солодко-адреналінових польотів на «осідланому» вітрі…
Ростислав ЛЕНЧУК