Наталя мала народити дівчинку… Якби їх не вбили

Наталі уже нема серед живих більше року. Але її сторінка у соціальній мережі досі існує. Вона у статусі «закохана», і у графі «діти» напис: «Є». Насправді донечка так і залишилася ненародженою – з матір’ю вона пішла у засвіти.
Нещодавно судили убивцю Наталі. Він так і не визнав вини. Хоча в Інтернеті є відео, де він зізнається, але це було на досудовому розслідуванні. У стінах Тернопільського міськрайонного суду 23-річний Петро категорично заперечив причетність до смерті молодої жінки. А тому досі не відомо, що ж насправді відбулося, коли молоді люди залишилися сам на сам.
Галина, сестра покійної, у соціальній мережі пише: «Тебе вже рік немає з нами… А ми і досі не розуміємо, навіщо він таке зробив…»
Бо й справді, чим завинила жінка, яка носила під серцем дитину, причому не його дитину. І не претендувала на його роль батька. Ні на що не претендувала… Вона чекала на народження дитятка – у квітні мала йти у декретну відпустку і їхати до рідні у Лановецький район. Усі знали про її вагітність, бо не приховувала і не почувалася жертвою. А навпаки – друзі, колеги по роботі згадували: Наталя завжди була життєрадісною, сприймала майбутнє материнство як новий етап у житті. Напевно, що їй боліла зрада – батько дитини навідріз відмовився від неї, мовляв, занадто молодий, щоб брати на себе батьківський обов’язок, і навіть запропонував гроші на аборт. Вона не взяла… Наприкінці 2014-го Наталя познайомилася із Петром. Обоє лікувалися в одному медичному закладі. Між молодими людьми спочатку виникла дружба. Вона – обпечена зрадою, він – війною, лишень повернувся з зони АТО, куди пішов добровольцем. У Петра була сім’я, однорічна донечка. Якось він привів її у лікарняну палату – до Наталі. Молода жінка гралася з дитиною і мовила: «У мене теж буде донечка».
Мабуть, у сім’ї Петра було не все гаразд, бо стосунки з Наталею швидко переросли із дружніх в інтимні. Цей особистий момент залишався б суто їхньою приватною справою, якби не сталася трагедія.
28 лютого 2015-го Тернопіль сколихнула новина – у багатоквартирному будинку на вулиці Курбаса виявили задушеною 21-річну вагітну жінку. Сусідка по кімнаті, повернувшись вранці з роботи, виявила її уже бездиханною. З кімнати пропали невелика сума грошей і срібні прикраси покійної.
Цієї ночі мешканці навколишніх кімнат не чули чогось підозрілого, а навпаки, вважали, що дівчат нема вдома – з кімнати, де сталася трагедія, не доносилося жодних звуків.
Сусідка по кімнаті розповідатиме на слідстві, що лише кілька днів напередодні поселилася до Наталі. Вона теж працює у супермаркеті. Наталя їй розповідала про Петра, показувала його фото у соціальній мережі. Наскільки серйозними були їхні стосунки, дівчина не знає. Але вони часто були разом, Петро навіть супроводжував Наталю на УЗД, бо та сама не наважувалася. На день смерті Наталя була на двадцятому тижні вагітності.
На суді Петро заперечуватиме, що знав про вагітність Наталі. Заподіяння смерті вагітній – обтяжуюча обставина. Але свідки стверджували: по худенькій, невеликого зросту Наталі було видно, що вона чекає дитину. Навіть вільний формений одяг працівниці супермаркету не приховував її стану.
28 лютого Наталя з Петром розважалися у ТРЦ «Подоляни». Були у кафе, на катку, на пізньому кіносеансі. Камери відеоспостереження зафіксували, як вони входили у «Подоляни», як виходили. Наталя була одягнена у чорну куртку, Петро – у світлому светрі, камуфляжних штанах, взутий у берци. Обоє пішли у бік будинку на Курбаса.
Далеко за опівніч Наталя зателефонувала сусідці – запитала дозволу, щоб Петро залишився ночувати, мовляв, він у такому стані, що додому не добереться. Та погодилася, але з умовою, щоб вранці його вже не було у кімнаті.
Він не добув до ранку – о третій ночі постукав у вікно таксі, у якому дрімав водій, замовив поїздку у Козівський район. Прикметно, що на суді таксист стверджуватиме, що Петро не був п’яний, і взагалі у його поведінці не було чогось незвичного. З пасажиром перекинулися лише кількома словами, той сказав, що був в АТО, і цілу дорогу «рився» у своєму мобільному телефоні.
Тим часом сусідка повернулася з роботи – застала Наталю у своєму ліжку. Тормосила її, а коли зрозуміла, що та нежива, мало не зійшла з розуму. Від такого психологічного стресу дівчина не могла набрати на телефоні цифри виклику «швидкої» і міліції.
Відразу по гарячих слідах злочину у правоохоронців було дві версії: до вбивства причетний Петро або хлопець, від якого Наталя завагітніла. Цієї ж доби розшуківці поїхали у село Козівського району, і в хаті батька застали Петра. Родичі ще з якимось чоловіком розпивали горілку. При затриманні Петро вчинив опір – перекинув табурет, на якому були пляшка і консерва, вдарив правоохоронця головою в ніс. Удар виявився потужним – після того міліціонер звертався до лікарів, і у нього виявили перелом кісток носа.
У міліцейському відділку в Тернополі до Петра викликали «швидку». Він поводився так, ніби у нього напад хвороби. Поки лікарі оглядали його, намагався викинути з кишені срібні прикраси Наталі. Але рух помітили і не дали цього зробити.
Загалом, за висновком судово-психологічної експертизи, Петро є здоровим, не страждає психічними розладами і на момент скоєння злочину не перебував у стані афекту чи іншому хворобливому стані психіки. То чому він так вчинив? Відповіді на це нема. У судовій залі Петро заперечив, що задушив Наталю. Мовляв, вони лише випили у її кімнаті кави, і він пішов, залишивши її у доброму здоров’ї. Щоправда, вкрав гроші і срібні прикраси.
Його визнали винним за трьома статтями Кримінального кодексу – умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; таємне викрадення чужого майна; умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. Суд взяв до уваги пом’якшуючі обставини: обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, посередні характеристики за місцем служби. Вирок: п’ятнадцять років позбавлення волі.
Родичі покійної не заявляли позову про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди. Жодні гроші не можуть компенсувати втрату близької людини. Навіть двох – у Наталі мала народитися дівчинка…
Ольга КУШНЕРИК