Віктор ОВЧАРУК: «Найкраща дорога – взаєморозуміння і милосердя»

Наближається Великдень – свято, якого люди не лише чекають, а й особливо готуються, очищають помисли і душу. Ми вирішили трохи інтерпретувати підготовку до пасхальних свят і запросити до своєрідної сповіді перед читачами «Свободи» голову обласної ради Віктора Овчарука.
– Вікторе Вікторовичу, днями ви проводили черговий прийом громадян. З якими болями люди звертаються до вас найчастіше?
– Найбільше людей звертається за матеріальною допомогою. Її, у рамках програми «Турбота», вже надано  на суму понад 140 тис. грн. А з фонду голови обласної ради виплачено понад 60 тис. грн. Хочу зазначити, що люди мають можливість звертатися за допомогою не лише до мене, а й до депутатів обласної ради.
– Таку ситуацію можна вважати показником людського добробуту?
– Я не був би таким категоричним. Дуже багато людей звертається саме за допомогою на лікування. Так, різко зросли ціни на лікарські препарати, зрозуміло, що на це зарплати не вистачає. Обласна рада допомагає людям у міру своїх можливостей, але саме держава повинна створити таку цінову політику, щоб медицина стала доступною для кожного.
– І все ж багато можна зробити на рівні області. Нещодавно минуло 100 днів, як ви очолили обласну раду. З огляду на це, яке ваше найбільше досягнення і яке розчарування?
– Я не люблю хвалитися. Звичайно, можна було зробити більше. Але за тих 100 днів обласна рада активно працювала: ухвалено 133 рішення, затверджено десять важливих програм. Вперше за останні роки область має перевиконання бюджету, що дозволяє більшою мірою реалізовувати різні проекти.
Чи не найбільшим досягненням облради я б назвав результати роботи спеціальної комісії, яка займається вирішенням проблем учасників АТО і їх сімей. Так, збільшено фінансування з 6,3 до 8 мільйонів гривень на програму підтримки осіб, які брали участь в антитерористичній операції. Також передбачено компенсацію вартості навчання дітей учасників АТО. Маємо й інші напрацювання. Хто хоче детальніше знати про роботу обласної ради, може прочитати мій звіт. Він доступний кожному.
Працюючи на цій посаді, я переконався, що успіх приходить до тих, хто не скиглить, а, засукавши рукави, працює. На жаль, у багатьох випадках люди до такого не завжди готові. І саме в цьому плані треба швидко змінюватися. З окремих людей ще не вивітрився «совок», вони звикли, що хтось за когось має зробити, хтось комусь мусить дати.
– Відчувається, що ви говорите про якусь проблему, яка болить.
– Так, є одна проблема, з якою я хочу звернутися до людей і попросити, аби вони з розумінням ставилися до діяльності голови і депутатського корпусу обласної ради. Ніхто не хоче зробити щось погане для своїх краян. Ми намагаємося раціонально використати ресурси, щоб люди з цього отримали якісні послуги. І якщо у когось є сумніви у нашій діяльності, ми відкриті. Давайте спілкуватися. Є обласна рада, є адміністрація. Тут завжди можна знайти відповіді на свої запитання і сумніви. Не варто відразу робити поспішних висновків, непродуманих радикальних кроків, які згодом могли б зашкодити розвиткові нашої області.
– Вікторе Вікторовичу, ви про ситуацію зі створенням хоспісу?
– Так. Я їздив у Плотичу, зустрічався з громадою села, де має бути хоспіс. А люди вперлися: ми не хочемо – і все. І жодних пояснень. Ми ж забираємо звідти інфекційний протитуберкульозний заклад, бо люди казали, що він шкідливий. Ми залишаємо для селян робочі місця. Робимо добру справу, яку підтримує церква і готова допомагати стражденним людям легше пережити біль і старість… А у відповідь повне нерозуміння – ми не хочемо, і все. Коли почали пояснювати громаді принцип роботи закладу, його призначення, багато хто зрозумів. Але ініціативна група, яка, не розібравшись у суті справи, почала збирати підписи проти хоспісу, тепер діє за впертим принципом «назад дороги нема». А вона є – це дорога взаєморозуміння, милосердя.
– Одним із найбільших досягнень у реформуванні області є децентралізація. Тернопільщина – лідер з утворення територіальних громад. Цей процес триває? І які найбільші камені спотикання?
– Дуже тішить, що в області зрозуміли позитиви від цього. Вочевидь, якісно була проведена кампанія інформування громадян. Ми створили 26 громад, які мають повноваження самостійно наповнювати свою казну, і ці кошти, рішенням громади, раціонально використовувати. До того ж, їм ще й держава допомагає. Вона повернулася обличчям до громад. І це не правда, що наші реформи повзуть, як черепахи. Ми бачимо, як процес реформування відбувався у Польщі. Скажімо, реформування громад там тривало 26 років, і вони досі кажуть, що не все відпрацьовано та налагоджено. Знаю, ми не маємо стільки часу на розкачку. Використовуючи і польський досвід, проведемо реформи швидше, ефективніше.
Що стосується каменів спотикання, то не бачу жодних перешкод для розвитку громад. Чому? Тому, що в нас є громади, які зрозуміли суть децентралізації, і вони прогресують: реконструюють школи, вкладають у медицину, культуру, соціальні заклади. І якщо ми будемо поширювати їх досвід, напрацювання, то підтягнемо до високого загального рівня й інші громади.
– А немає у вас побоювання, що настане час і громаді не вистачить коштів на всі делеговані повноваження?
– Побоювання нічого не змінюють. Люди схильні завжди чогось побоюватися, навіть безпідставно. Якщо будуть виникати проблеми, вони вирішуватимуться в міру їх надходження. От і все. Але найважливіше, що громадам дали ресурс та можливість його примножувати і раціонально використати. І це дає ефект. Я був на форумі місцевих громад у Польщі і побачив це на прикладі європейських країн.
– Чи може Тернопільщина стати прикладом для інших регіонів у плані організації і розвитку місцевих громад?
– Наразі до нас найчастіше приїжджають представники європейських країн, бо вони бачать, що ми є лідерами з децентралізації, бажаємо позитивних перетворень і хочемо щось зробити. Тому ми доступні і відкриті для будь-яких пропозицій і від європейського, і вітчизняного бізнесу. Готові ділитися досвідом і зі створення громад.
– Як ви даєте собі раду з організацією роботи обласної ради? Адже вона складається з різних політичних сил, які на рівні Верховної Ради не завжди знаходять порозуміння.
– Я вважаю, що це спільна заслуга всього депутатського корпусу. Незважаючи на партійні кольори, у нас усіх є правильне бачення перспектив краю. І спільне намагання полегшити життя людей. Тому принагідно дякую всім депутатам за таку їхню позицію.
– Ваші батьки вже змирилися з креном сина від успішного медика у бік політики?
– Я дякую батькам, що вони ніколи не впливали на мій вибір, не втручалися ні в мою професійну діяльність, ні в політичні погляди. Вони лише підтримують мене і переживають, аби я був здоровий.
– Що ви найбільше любите робити сімейно?
– Як тільки з’являється вільна хвилина, ми з сім’єю їдемо до батьків. Чесно кажучи, вільного часу практично нема, але хоч раз на місяць стараємося відвідати рідних. Найближчим часом, ймовірно, це буде на Паску.
– А як голова обласної ради розслабляється?
– Дуже люблю риболовлю. Зрештою, навіть не так ловити рибу, як посидіти біля води. Це заспокоює.
– Дружина не дорікає…
– Вона у мене дуже мудра і все розуміє.
– А діти в школі не користуються становищем батька?
– Ніколи. І не тому, що я забороняю. Я навіть не наголошую на тому, що я перебуваю на високій посаді. Всі виробничі моменти я залишаю за дверима квартири. Бо приходжу додому не як посадовець, а як звичайний батько. Спілкуємося про справи у школі, про успіхи, проблеми, про життя.
– Ваш старший син завершує навчання у школі. Він уже визначився з вибором професії?
– Я ніколи не втручався і не втручаюся у вибір дітей (як колись і мої батьки), але дуже радий, що син хоче піти дорогою мами і тата. З самого дитинства він любив біологію, цікавиться анатомією, медициною і зараз дуже інтенсивно готується до вступу у медичний виш.
– Як медик і політик чого найбільше хотіли б побажати краянам, читачам «Свободи» напередодні Великодня?
– Як медик хочу побажати, звичайно, здоров’я, аби воно ніколи не підводило, особливо у нинішній складний час. Ну, а як політик і християнин, хочу побажати людям, аби їх повсякденно супроводжував Господь, дарував любов, добро, злагоду, взаєморозуміння і розуміння того, що ніхто нас не зробить щасливими, якщо цього ми не зробимо самі. Я переконаний, що в скорому часі в Україні запанує мир, і ми зробимо певні висновки з нашої історії, аби надалі безжальна війна не забирала життя молодих людей.
Брав інтерв’ю Василь ТОМИН