Ярина була в повному розпачі. Бігла в лікарню, не чула під собою ніг. У хірургічному відділенні її зустрів медик, який повідомив:
В коридорі не знаходила собі місця від переживання. А через годину хірург знову заспокоював жінку:
Три місяці дружина пильнувала коханого, не відходила ні на крок. Її уже весь медперсонал знав. А лікуючий лікар Павло Степанович навіть посварив її одного разу:
Ярина й пішла. Але не додому, до церкви сходила помолитися за здоров’я чоловіка. Доньку семирічну Соломійку до мами відвезла, щойно почула, як її Семенчика на пішохідному переході машина збила.
До доці щодня телефонувала. Відпустку взяла, потім ще одну за свій рахунок. Усе робила, аби її чоловік якнайшвидше одужав. Не уявляла долі без нього – кохання всього її життя. У них же така міцна і хороша сім’я. Тому вона все робила заради свого Семена. Дружина навіть коштовності в ломбард здала, грошей бо бракувало. Лікування було дороговартісним. А потім хірург просто ошелешив:
Тому, добре все обміркувавши, Ярина наважилася взяти кредит у банку. Проценти її відразу налякали. Але це був єдиний для неї правильний вихід.
Та Богу дякувати, після другої операції, у Семена швидко поліпшувалось здоров’я. Згодом його виписали. Тоді почалося їхнє невеселе життя. Семен чомусь ні з того ні з сього став агресивним саме до Ярини.
«Господи, – переживала Ярина, – це ж він ще про кредит нічого не знає. А йому хвилюватися зовсім не можна. Нічого, якось викручусь».
І надумала дружина на ще одну роботу піти. Проте стало ще гірше.
З кожним днем ставало все гірше і гірше. З Семеном зовсім несила стало перебувати в одному приміщенні, коли він якось вдарив її.
З того часу у їхній сім’ї спокій закінчився, і Ярині все важче було приховувати синці. Навіть цей недолугий сусід Іван перепрошував:
Дійшло до того, що вічно знервований Семен перестав себе контролювати. Ревність, як корозія, роз’їдала його зсередини. Ярина більше не витримувала, подала на розлучення і вступилася до мами. Хоча терпіла і трималась з останніх сил. Набридли його безпідставні ревнощі і звинувачення. Ярина була здатною на все заради чоловіка, та він, на жаль, не оцінив ні її почуттів, ні вчинків…
Життя, попри все, вирувало. І котрогось дня Ярина на вулиці випадково зустріла того самого хірурга – Павла Степановича.
І Ярина вперше не стримувала сліз. Довго плакала, виливала свій біль.
Через рік Ярина і Павло побралися. Жінка серцем відчула, що це її людина. Павло ж дякував Всесвіту, що йому пощастило зустріти таку неймовірно щиру людину – жінку своєї мрії. У їхній сім’ї немає місця негативним емоціям. Бо ревність, як іржа, губить почуття.
Оксана ВОЛОШИНА