Жителька села Молотків Лановецької громади Ольга Бочина власноруч створила музей-світлицю старовинних речей української культури та побуту. Розмістили його в приміщенні старостату.
Жінка розповіла Суспільному, що облаштувати музей вдалося за місяць.
“Ходила по людях, питала, що у вас є старовинне? Люди не шкодували. “В мене є от, наприклад, одежа ще баби”. Кажу: “Дайте мені”. “У мене є гребінець, рушник, лавка. Ще є рядно”. Пішла до церкви, там дівчата кажуть: “У нас теж є. Ми поміняли рушники”.
Ольга Бочина працює в галузі культури. Ідея створити світлицю належала її керівництву. Але вдалося зібрати більше речей, ніж очікувала.
“Бачу, в мене назбиралося вже багато експонатів, всі не поміщаються. Зразу думала розмістити їх на одній стіні. Бачу, в мене вже багато всього є: машинка швейна, софа, лавки, скриня. І рушників, вишиття багато. Думаю, все хочеться показати “.
Деякі експонати жінка знаходила в покинутих будинках:
“Питалася, кому та хата належить, хто за нею наглядає? “Можна, кажу, у тих, що померли, взяти?” “Та можна. А нащо тобі?” Кажу: “Це памʼятки”. “Та воно вже таке неприродне, до нічого”. Кажу: “Та я його почищу, помию чи виперу”. Приміром, кожух мого сусіда, цієї людини вже теж нема. Подивилася, одяг висить. Кажу: “Слухайте, дайте мені його в музей. Кошики, чоботи, валянки. Люди в кирзових чоботах ходили раніше, так я їх теж узяла”.
“Роблю, кажу, таку світлицю, щоб була памʼятка для дітей. Щоб могли прийти, подивитися. От моя прабабця в такій одежі ходила, хліб місила в діжі, потім пекла, а не пішла в магазин та й купила. Такого тоді не було”, — розповіла Ольга Бочина.- “Діти прийшли до мене сюди у світлицю подивитися і питаються: “А що це? Чи на ньому можна грати?” Я кажу: “Ні, на ньому не грають, це рубець. Оце полотно, сорочки полотняні потрібно було колись вибити рубцем. Гладили теж рубцем”.
Ольга Бочина планує розширювати свій музей: «У мене ще є ліжка, одна софа, є буфети, які колись називали серванти. Планую ще зробити одну кімнату. Але це вже буде, напевно, з наступного року”.